Олена потрапила до дитячого будинку коли їй ще не виповнилося і року. Але в три роки їй посміхнулася доля. Її вдочерила сімейна пара яка не могла мати дітей. Ірина працювала директором магазину, їй було 43 роки, Василь – інженером на заводі. Дитину вони вибирали схожу на себе.
З дитячого будинку Олена потрапила в простору трикімнатну квартиру в центрі міста. У неї були хороші іграшки, гарний одяг, з їжі все що захочеш, загалом в матеріальному плані було все. Не було тільки любові, свободи і взаєморозуміння. А так було все. Вітчиму взагалі до Олени не було діла, та й з Іриною він жив аби як.
Про те, що Олену вдочерили, їй повідомили в 16 років. Для неї це не була важка новина, так як батьківської любові і тепла вона на собі ніколи не відчувала. Засипали її дорогими подарунками, імпортним одягом, але хіба в цьому полягає любов. Ніякої свободи вибору. Дівчина хотіла йти вчитися на педагога молодших класів, але Ірина стала на заваді. І подала документи до медичного інституту, звідки Олена вилетіла після першої сесії, хоча закінчила школу з золотою медаллю. Не подобалося їй це.
Потім було не до навчання, вийшла заміж. Ірина її вибір не прийняла, бо чоловік був не з заможної родини, працював на звичайному заводі слюсарем. Навіть онуками не цікавилася. Олену також постійно докоряла, що шкодує про те, що взяла її з дитячого будинку.
От так потім і сталося, що на старості років стала Ірина нікому не потрібна. Чоловік від неї давно пішов, а Олена відвезла її в будинок для літніх людей.
На жаль, вони так і залишилися чужими людьми. Але чому?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – enigma-project.
