Василь повільно йде по полю, підбирає золоті колоски пшениці, які стиглі похилилися на чорну землю, які пропустив комбайн.
Сьогодні він багатий фермер, в якого мало не пів села працює та поважає його, а ще зовсім недавно сам не мав на кусок хліба, рахував кожну копійку, щоб вистачило йому на життя.
Ще малим він залишився сиротою, не бачив ні батьківської турботи, ні материнського тепла та піклування. Виховувала хлопчика мамина рідна сестра, тітка Надія.
Жилося в неї Василькові не погано, але не гірше, ніж жилося б у якоїсь сусідки, бо ні особливих почуттів, ні тепла, ні турботи від тітки він не бачив. Лише чоловік тітки Надії дуже шкодував малого хлопця, бо сам виріс без батька, добре розумів його і в ньому бачив себе в дитинстві, а мама знайшла іншого і залишила його на бабусю стареньку.
Дядько Андрій частенько, крадькома навіть від своєї власної дружини, яка економила на племінникові добре, щоб своїй сім’ї грошей вистачило, то печиво йому купить, то льодяника маленького.
Часто дядько Андрій розповідав йому про роботу в полі, про трактор, на якому вже 25 років працює, показував мозолясті руки і загрубівші пальці і просив Василька, щоб той гарно вчився в школі, бо то лише його надія на хороше життя, щоб так важко не працювати.
Василь старався, вчився гарно, він дуже старався, навіть коли пас корівку, брав з собою маленьку зачитану книжечку. А що вже працьовитим був, то всі люди в селі бачили.
Сам Василь дуже відрізнявся від трьох дітей тітки Надії, яких і на городі ніхто ніколи з сусідів не бачив. Все бігали та гралися на подвір’ї.
А Василько наче дорослим та поміркованим народився. Як тільки дядько Андрій приходить з роботи, він завжди біля нього і в хліві, і на подвір’ї, і на городі. В усьому допомагав. Тітка Надія добре бачила, що чоловік більше часу приділяє своєму племіннику, ніж власним дітям, частенько повчала його за це, а потім звикла, до такого ставлення чоловіка до її племінника.
Тітка чекала, коли хлопцю виповниться 18 років і він піде від них, бо чужий він, не свій. Не відчувала до нього материнського тепла рідна тітка ніколи. А забрала, щоб люди не судили, і копійка якась теж не завадить, хоча не можна сказати, що вона недобре ставилася до свого племінника, але й відчуття було, наче до чужої дитини.
Виріс Василько дуже гарним та працьовитим хлопцем, сам Андрій не міг натішитися ним, відчував гордість за нього, хоч не рідний він йому син.
А на сусідній вулиці жила Оксана, перше кохання і рідна душа Василя. Оксана з батьками жила не заможно, але тато з мамою знали Василька ще змалечку, шкодували за непросту долю, тому завжди були раді йому у своєму домі.
А коли батьки Оксанки побачили, що між дітьми щирі почуття, то й взагалі не перчили і стали збирати гроші на весілля. Бо і батько і мати розуміли, що працьовитішого і добрішого хлопця в селі годі знайти і дарма, що не багатий, вони теж не багачі.
Василь згодом поїхав вчитися в місто, на агронома. Андрій, потайки від дружини, наскладав хлопцеві гроші, поклав в кишеню і мовив.
– Сину, ти нас з тіткою Надією поганим словом не згадуй. Хоч не любила вона тебе, але годувала, ростила, хто б знає, яке ти мав життя, якби не вона. А для мене ти, Василю, завжди будеш рідним, так і знай. Не забувай хати нашої і не минай, ми твоя родина.
Після навчання в селі зіграли весілля Василя та Оксани, Андрій вмовив Надію і вони подарували молодим гарненьку теличку і поросятко.
Василь влаштувався в селі працювати до фермера, заробляв гарні гроші. А згодом сам набрав землі і став господарем на все село.
Тепер його усі цінують та поважають. двій ко діток у них з дружиною. Але на кожне свято Василь бере дружину та дітей і йде з гостинцями в стареньку хатину дядька Андрія і тітки Надії. Переступивши поріг цілує їм руки, кладе запашний стіл на стіл, роздає усім цукерки. Він дуже любить бувати у їх маленькій хатині, де пройшло його дитинство.
Він любить дуже щиро цих людей, вони його родина, як би там не було.
Вже немолода тітка Надія швиденько виставляє на стіл приготовлені страви, кличе і своїх дітей і всі разом сідають за великий родинний стіл.
Цього року на день народження дядька Андрія теж Василь ходив до рідних. Оксана сама готує смаколики, бо тітці Надії вже важко, ледве ходить. Але свято має бути, радісне свято у маленькій старій сільській хатині поруч з найріднішими людьми, які колись підтримали Василя і дали йому прихисток.
Деякі люди в селі дивуються. Чому Василь так добре ставиться до тітки Надії, адже вона в молодості його не любила?
Фото ілюстративне.
