Василь повернувся з заробітків, і привів невістку в хату вже з животом. Його батьки їх зустріли, як заклятих ворогів. Ні, вони не сварилися, але свою ненависть приховати вони не могли.
Василь вже раз був одружений, але з дружиною Світланою довго не прожили, розлучилися вже давно.
А, як був на заробітках, познайомився з Марічкою. Коли дізналися, що Марічка чекає дитину, вирішили повернутися в село, щоб там одружитися і жити. Марічка була дуже тихенькою, скромною та дуже працьовитою молодою дівчиною.
Весілля вони не грали, розписалися і прийшли до свекрів жити, бо свого кутка не мали.
Марічка вдома робила все, готувала, мила, прибирала. На її плечі звалили і зовсім чоловічу роботу: пасла корови, косила сіно, носила мішками буряки.
Свекри невістку дуже не злюбили, тому й жалю до неї не відчували. А чоловік мовчав, ніколи не вступався за дружину.
До свекрів часто приходили друзі та родина, вони робили велике застілля, у ці дні Марічці було особливо важко. Вона з самого ранку прибирала готувала, не присідала й разу.
Одного дня, коли вже було пізно, і гості всі понаїдалися, присіла поїсти на краєчку столу. А свекруха відразу мовила:
– Марічко, ти сьогодні так багато їси. Така маленька, куди в тебе лізе стільки?
Всі родичі відразу дивилися в сторону Марічки, а у неї вже, зрозуміло, шматок в горло не ліз. Всі починали жартувати, сміятися над невісткою. А свекруха продовжувала:
– Вчора зустріла Світланку, свою колишню невістку, так вона до сих пір мене мамою називає, хоча давно розлучилася з моїм сином, ото хороша дитина була, не те, що зараз. Усі засміялися, а чоловік промовчав, як завжди.
Коли гості розійшлися, Марічка пішла мити посуд на кухню, за нею зайшов свекор, і мовив:
– Марічко, а ти знаєш, що я тебе ненавиджу, – мовив зверхньо він.
Жінка промовчала, вона не знала, що правильно сказати, щоб не розгнівити його. Він ще раз це повторив, і тоді Марічка мовила тихо:
– Знаю.
– Дивно виходить. От ти така добра людина, працюєш, не шкодуючи себе, допомагаєш в усьому, все господарство на тебе звалили, а ти жодного поганого слова нікому не мовила. А я все одно тебе ненавиджу, от не знаю чого, але ненавиджу. Дивно виходить якось, правда?
– Правда, – відповіла Марічка, ховаючи сльози. Вона знала, що жодна людина в цій хаті її не пошкодує. Що їй робити, і як далі жити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – cont.ws
