fbpx
Життєві історії
Валера свою маму зaлишити не міг, ходив, не дивлячись на заборони дружини, і допомагав: то город посадити, то по господарству. Одного разу мати сама прийшла до сина у двір з питанням: «Оленко, чого ти хочеш? Досить вже сердиться. Що потрібно зробити, щоб ми стали сім’єю?» Тоді Оленка показала свекрусі на ворота. Стара мати після цього так і не приходила більше до них у двір

Валера свою маму зaлишити не міг, ходив, не дивлячись на заборони дружини, і допомагав: то город посадити, то по господарству. Одного разу мати сама прийшла до сина у двір з питанням: «Оленко, чого ти хочеш? Досить вже сердиться. Що потрібно зробити, щоб ми стали сім’єю?» Тоді Оленка показала свекрусі на ворота. Стара мати після цього так і не приходила більше до них у двір

Важко було в селі після війни. Щоб хоч якось вижити, люди тримали велике домашнє господарство і займалися важкою працею на землі колгоспній і своїй. Але знаходили і вільний час, щоб зібратися біля якого-небудь будинку. Дорослі – щоб поговорити про життя, молодь – щоб потанцювати, адже молодість брала своє. Джерело

Оленка була дівчиною веселою і працьовитою, і на обличчя не гірша, ніж інші дівчата, але з хлопцями не щастило. З Валерою вона дружила трохи, але той ще до армії одружився з дівчиною з сусіднього села. Коли Валера пішов в армію, Оленка раптом стала писати йому листи.

А Валера чомусь відповідав на її листи. Напевно, хотів знати про сільське життя, а можливо і інша причина була. Коли він прийшов у відпустку в рідне село, Оленка вже стояла біля його будинку. Ночувати вони пішли до неї додому. Назавтра він сказав дружині, що хоче з нею розлучитися.

Дружина Валери не раз приходила в село до розлучниці, просила, щоб та не руйнувала сім’ю, але Оленка чекала дитину, а в той час у Марії з Валерою дітей не було. Довелося дружині поступитися, і Валера після армії повернувся до Оленки.

Його мама дуже любила свою першу невістку, добру, ласкаву, тому була проти того, щоб син привів у дім іншу. До всього іншого, в будинку за іконою вона знайшла листи нової невістки її синові, які він привіз з армії і сховав від матері.

Тому вона і звинувачувала Оленку, що вона зруйнувала молоду сім’ю. Але син затявся: «Я дитину не кину!» І мати продовжувала сердитися.

З приходом в дім нової невістки пропав мир та взаєморозуміння. Невістка виявилася мстивою і ніяк не хотіла пробачити свекрусі ікону. Молода дружина починала сварилася завжди першою, а мати тихо плaкала.

Вона була жінкою спокійною, сваритися не любила. Мати часто ходила до своєї молодшої сестри, щоб переночувати, тому що в рідному домі їй не було місця. Але коли на світ з’явилися перша, а потім і друга внучки, ростити їх допомагала.

А Оленка ніяк не могла заспокоїтися, не могла пробачити свекрусі небажання вважати її своєю невісткою. Через деякий час син з невісткою побудували свій будинок, і пішли від матері. Але недалеко, навпроти її будинку.

Розлучилися ворогами: не розмовляли, дівчаток до бабусі Оленка не пускала, свекруха в свій двір теж, і на Валеру вона сердилась, що до матері ходить. Плaкала літня мати, плaкали діти, страждав Валера.

Але свою улюблену маму залишити не міг, ходив, не дивлячись на заборони дружини, і допомагав: то город посадити, то по господарству допомогти. Коли мати вже не могла тримати господарство, то він приносив їй то молока, то шматочок сала, то яйця …

Через деякий час Оленка придумала, як не пускати чоловіка в комору, де лежали запаси – на двері повісила новий замок. На замок закрила і хлів.

Всі ключі носила в кишені. Так і стала Оленка справжньою ключницею. Зі зв’язкою ключів жінці не розлучалася ні вдень, ні вночі. Коли лягала спати ховала їх під подушку.

Валера теpпів витівки дружини і тільки себе вважав винним у своєму невдалому шлюбі. Одного разу у нього увірвався терпець і він, взявши сокиpу, поpубав всі замки на дверях. Хотів полaмати і двері, але заспокоївся.

А ввечері на коморі висів новий замок, в цьому дружині допоміг сусід. За самоуправство чоловіка дружина перестала йому виділяти денні пайки молока і сала.

Довелося Валері купувати молоко і сир в магазині. За салом довелося їздити в місто. Але сіна корові косив і город засаджував картоплею і буряком, щоб прогодувати господарство, шкодував тварин.

Плaкав і теpпів, проклинаючи себе за помилки молодості. Стара мати сина розуміла, сильно любила і жаліла. Одного разу мати сама прийшла до сина у двір з питанням: «Оленко, чого ти хочеш? Досить вже сердиться, я ж тобі дочок допомагала ростити, і тепер готова допомагати. Що потрібно зробити, щоб ми стали сім’єю?»

Тоді Оленка показала свекрусі на ворота. Стара мати після цього до самої смepті так і не приходила більше до них у двір. Старша донька сильно любила свою бабусю і бігала до неї потайки, за що мати її не любила.

Свекруху свою Оленка клялa кожен день. Не пропускала жодної людини на вулиці, щоб не обгадити і не ганьбити свекруху і чоловіка. Вона вже й сама не знала чого хоче, а вони продовжували жити в тому пеклі, який був влаштований їм з метою помститися. Все село шкодувала бідного Валеру і його вже стару матір.

Але були й такі, що любили слухати Оленку. За це вона відкривала замок на коморі і носила хитрим слухачам молоко і сало з ковбасами. А ті лише посміювалися з дурки. Коли старенької матері не стало , Оленка проводжати не пішла, але в будинок увійшла. Радісна, з посмішкою на обличчі.

Йшов час, комора була на замку, скандали і причіпки були повсякденними. А Валера косив сіно і вирощував свиней. І купував молоко і сало в магазині. Дружина створила погані умови для життя, але їй було все мало!

З ранньої весни до морозів вона не пускала чоловіка в будинок – жив в дерев’яному гаражі з собаками. Взимку далі печі йому не дозволялося проходити.

Так і жив чоловік до останнього дня свого життя. І тільки коли його не стало, дружина зняла замок з комори і розплакалася.

Навіщо все це? Господи, які ми інколи робимо дурні помилки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.