fbpx
Життєві історії
Валентина запропонувала своїй доньці, щоб та виходила на роботу, вона сидітиме з онучкою своєю. Натомість, просила, щоб діти трохи допомагали харчами, бо пенсії на життя не вистачає. Донька дуже зраділа, але сказала, що даватиме матері 3 тисячі гривень щомісяця, а вона нехай купує все сама. Валя з ранку до вечора крутилася в дітей: гляділа онучку, прибирала, готувала. А якось почула розмову свого зятя з донькою і руки опустилися відразу

Багато років моя кума Валентина працювала вчителькою молодших класів.

Вона всю себе щодня присвячувала своїй роботі, багато часу віддавала дітям.

Працювала Валентина не лише за гроші, а просто дуже любила дітей, від них постійно віяло радістю, безтурботністю, гарним настроєм і любов’ю, в дорослому колективі такого не буває, хто працював з дітьми, той зрозуміє.

Своєю молодістю дітки робили молодою і її і вона цвіла, хоча й важко було іноді.

Та роки беруть своє, Валентина вийшла на заслужену пенсію.

Пенсія у вчительки зовсім невелика, на життя, особливо, й не вистачить, а ще й самопочуття, останнім часом, підводить.

А двоюрідна сестра порадила вихід: донька Валентини якраз няню шукала для донечки, адже планувала вийти на роботу, бабуся могла б сидіти сама зі своєю онучкою, а діти їй би допомагали продуктами чи речами.

Добре подумавши і зваживши все, Валентина запропонувала це доньці сама, сказала, що сидітиме з онучкою, а діти, щоб купували їй продукти, допомагали платити комунальні, так легше і краще буде усім.

Донька Валентини зраділа материним словам, така ідея їй дуже сподобалася, але вона сказала мамі, що просто щомісяця даватимуть їй 3 тисячі гривень, а вона вже нехай сама купує все, що рахує необхідним.

Мама зраділа теж, бо розуміла, що матиме гарну додаткову копійчину до пенсії.

Валентина щиро любила свою онучку, а тепер відчувала себе потрібною, адже допомагатиме з онучкою і сама заробить хоч невеличку копійку, щоб не ставати дітям тягарем і не просити в них просто так гроші.

З ранку до вечора Валентина була у дітей.

Жінка в душі дуже раділа, що добре, що живе вона близько, готувала сніданок онучці, потім прибирала, ходила з нею гуляти, далі готувала обід, займалася розвиваючими іграми, вчила літери, цифри.

А ввечері готувала вечерю для всіх, щоб облегшити роботу своїй доньці.

Коли приходили діти з роботи – спішила додому, адже й там роботи вистачало.

А в кінці місяця діти давали їй гроші.

Це невелика сума, як на сьогоднішні мірки, але для пенсіонерки вона була чималою надбавкою до її скромної пенсії, яку платила держава.

Минуло так декілька років, а потім онучка пішла в садочок.

І тоді зять просто сказав, щоб Валентина більше до них не ходила.

Донька вже підросла, сама з усім справляється добре, дружина раніше з роботи приходить.

А допомога бабусі їм більше не треба.

А коли вже була в дверях, то почула, як зять сказав доньці Валентини, дружині своїй:

– Більше й копійки твоїй мамі не дам. В неї пенсія є.

Прикро валі було дуже від тих слів.

Чому так діти вчинили?

Невже вона була для них звичайною робітницею, наче людиною чужою, лише тому, що працювала за гроші?

Можливо не варто було брати тих грошей, раз діти все так сприйняли?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page