Валентина з Миколою весілля зіграли скромне. А вже через два місяці Валя дізналася, що чекає дитину. Але, разом з тим, в той день вона дізналася, що чоловік Микола їй зраджує.
Валентина не могла зрозуміти, як чоловік міг так вчинити з нею, вони ж недавно лише весілля відгуляли. Спочатку жінка вдавала, що нічого не знає про його походеньки, а потім вирішила, що більше так не може, адже так не має бути. Тоді Валентина зважилася на розмову зі своїм чоловіком.
Таке враження, що Миколу ця розмова зовсім не засмутила. Дружина бачила лише байдужість в його очах, лише тихо одне сказала:
– Навіщо тоді одружився зі мною? – відкрито запитала вона свого чоловіка.
– Я, як і ти підневільний! Батьки вибрали мені тебе в дружини, засватали і одружили! Хоча знали, що я давно зустрічаюся з Мариною – вдовою. Але, вона їм ніколи не подобалася. Ось і одружили мене на тій, яка їм до душі. А, тобі шкода, чи що? Вистачить на двох! Зрозумій, не маю я до тебе почуттів ніяких.
Того вечора після відвертої розмови Валентина та Микола стали зовсім чужими людьми.
Свекруха дуже швидко помітила розлад між молодятами і зреагувала по-своєму:
– А ти, Валентино більше берися до роботи, а то дурні думки в голову лізуть. Тримайся свого чоловіка, кращого мого сина ти не знайдеш.
На плечах молодої жінки лежала турбота про домашніх тварин: нагодувати худобу і подоїти корову. Полити город, при чому жінка носила воду аж від криниці, яка була посеред вулиці.
Важкий характер свекрухи не давав спокою невістці. Валентина вставала дуже рано, з першими півнями, коли ще всі у хаті солодко спали. Її день починався з нелегкої праці: наносити води, попрати і прополоскати білизну в річці. Про те, що вона чекає дитину, жінка мовчала. Валентина схудла, змарніла зовсім і виглядала старшою жінкою.
Одного дня до її свекрів приїхав в гості її батько, провідати Валентину, подивитися, як живеться доньці в невістках. Він був дуже здивований та стурбований тим як змінилася його дочка:
– Як ти себе почуваєш, доню, чому мені з матір’ю нічого не кажеш, як тобі тут живеться у чужих людей? – відразу запитав батько у неї. Він був чоловіком прямим, не вмів лукавити.
І того дня Валентина вже не могла мовчати – розплакалася. Вона розповіла батькові, що Микола її гуляє, а свекруха зробила з неї домашню робітницю. Батько уважно вислухав свою доньку, довго мовчки думав, а потім сказав:
– Поїхали, донечко, додому!
Валентина зібрала єдину торбинку і вийшла зі своїм батьком з подвір’я, навіть ні з ким не попрощавшись. Вже по дорозі до дому вона зізналася батькові, що носить під серцем дитя. Жінка сказала це якось сумно, без надії та радості в очах.
– Нічого, моя доню, де дев’ять – там і десятого виростимо! – заспокоїв Валентину батько.
На його обличчі засяяла щира посмішка, від нього повіяло спокоєм та турботою.
Тоді Валентині вперше за довгий час стало спокійно і радісно на душі. Вона відчула надійне чоловіче турботливе плече, шкода, що поруч з нею не був її чоловік Микола. Але тепер вона точно знала, що тато її надійна опора в житті. В родині їй буде добре, сім’я не дасть їй з дитятком пропасти.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
