У Оксани в житті була мрія – поступити в педагогічний і стати вчителькою. Для цього дівчина старанно вчилася в школі, щоб добре здати вступні іспити.
Мрія дівчини здійснилася, але лише частково. Бо провчилася вона всього один рік. А потім захворіла мама, і треба було повертатися додому, в село.
Старша сестра, Валентина, яка тоді закінчувала п’ятий курс університету, заявила, що додому вона повернутися не зможе, бо вже роботу собі в місті гарну знайшла. Та й наречений їй пропозицію зробив, вона заміж зібралася – так що повертатися в село вона не може.
Мама вмовляла Оксанку не кидати навчання, мовляв, сусіди допоможуть, та й родичі якісь ще в селі є, то ж не кинуть її напризволяще. Але дівчина вирішила, що поки залишає свою науку і їде до мами, а коли та трохи одужає, то можна буде подумати і про продовження.
Вдома дівчина влаштувалася на роботу в місцевий магазин, адже хоч старша сестра і обіцяла допомагати, слова не стримала. Постійно бідкалася, що самим не вистачає на життя в місті.
То ж Оксані довелося розраховувати самій на себе. А Валентина тим часом заявила, що раз Оксана матір доглядає, то їй і дістанеться батьківський будинок, претендувати на свою частку в нім Валя не буде.
Десять років так і було. Оксана вийшла заміж і привела чоловіка додому. А Валентина з чоловіком переїхали жити в Сочі, тож в село не приїжджала жодного разу.
Все спілкування сестер зводилося до телефонних розмов раз в місяць. У Валентини все і справді складалося добре, двійко діток народилося.
Але війна все змінила. Валентина з дітьми приїхала в село без попередження ще на початку літа. Заявила, що це і її будинок, оскільки в ньому теж якась частка має належати їй.
Оксана з чоловіком тільки переглянулися, ну не виженеш сестру з дому в такий складний час. Але одна справа впустити пожити, і зовсім інша – ділитися майном, тепер уже можна сказати – своїм майном, бо за ці роки вони багато чого доробили за свій кошт.
Фото ілюстративне.
