Валентина Миколаївна ледве стримувала сльози. Вона стояла посеред затишної вітальні, а її донька, Оксана, вимовляла умови, від яких матері стало сумно лише.
Валентина Миколаївна найбільше у світі не хотіла втратити зв’язок з власними онуками, і Оксана добре знала про це, коли говорила мамі про умови свої.
— Жодного шлюбу! Ти що, забула скільки тобі років? Якщо ти продовжиш зустрічатися з ним, то можеш забути про мене і про Сашка з Маринкою. Ти ж бабуся — це не той приклад, який має бути перед очима у дітей.
— Але ж я теж хочу бути щасливою, Оксано. Андрій зробив мені пропозицію, я хочу теж влаштувати своє особисте життя. І взагалі. Невідомо, скільки нам суджено, і я хочу зустріти старість з рідною людиною, — спробувала виправдатися Валентина Миколаївна.
— Тобто ми вже не рідні? Твій Андрій просто на нашу чотирикімнатну квартиру оком накинув! А ти, звісно, віриш в усьому йому. Сиди собі спокійно вдома у своєму віці, займайся онуками, вишивай, як усі нормальні бабусі. Але ж ні, треба було привести якогось заробітчанина додому!
Валентина Миколаївна не могла більше слухати докори своєї рідної доньки.
Вона стрімко повернулася і вийшла з квартири.
На сходах вона зупинилася, витерла сльози й глибоко вдихнула.
Чому Оксана така черства? Чому вона навіть не намагається її зрозуміти?
Валентина вийшла заміж рано, вона тоді ще молодою була. Вони з Віктором одразу вирішили: спочатку квартира, потім літній будиночок біля річки.
Коли на світ з’явилася донька, плани трохи змінили, але молода пара все одно відмовляла собі буквально в усьому, працюючи з ранку до ночі заради свого майбутнього.
Майже двадцять п’ять років Валентина і Віктор жили за графіком роботи, відкладаючи всі радощі на потім.
— Нічого, Валю, — втішав її Віктор. — Зате на пенсії почнемо жити на повну, відпочиватимемо, більше часу приділятимемо одне одному.
Цим планам не судилося здійснитися.
Віктору виповнилося лише сорок сім років, коли його не стало.
Він пішов, залишивши Валентину Миколаївну з донькою-підлітком на руках.
Тепер Валентині довелося працювати за трьох, щоб просто забезпечити їх життя і дати Оксані гарну освіту.
Дівчинка була слухняною, добре навчалася.
Коли настав час вступати, вона без проблем пройшла конкурс до престижного Львівського університету.
Валентині довелося брати другу іпотеку, щоб купити Оксані маленьку квартиру для життя у Львові, а самій продовжувати виплачувати свій старий кредит.
Валентина з смутком та каменем важким на душі згадувала ці п’ять років.
Вона працювала на підприємстві вдень і прибиральницею ввечері, дуже втомлювалася від такої праці нелегкої.
Вона не дозволяла собі жодних витрат, постійно економила на всьому для себе.
Усі її зароблені гроші йшли на навчання, кредити, комунальні послуги та потреби доньки.
Їй було і зараз непросто згадувати, як вона купувала найдешевші крупи, підгнилі фрукти на розпродажі та навіть була змушена брати прострочені продукти.
— Зате, — заспокоювала вона себе, — донька ні в чому не має потреби. А я й так якось і так обійдуся.
Жінка, якій було трохи за сорок, повністю махнула на себе рукою. Вона навіть не припускала думки про нове особисте життя.
Закінчивши навчання, Оксана повернулася до рідного міста. І, на превелике здивування матері, не сама.
— Це Роман. Ми плануємо одружитися, — заявила Оксана матері своїй.
— Одружитися? А як ви будете жити?
— Мамо, мені двадцять чотири, і я виходжу заміж. Тим більше, я вже чекаю дитину. Роман знайде роботу, а жити будемо у моїй квартирі, — знизала плечима Оксана.
Так і сталося. Один за одним на світ з’явилися онук Сашко, а потім і Маринка.
Валентина Миколаївна обожнювала онуків, і коли Оксана запропонувала обмінятися житлом, не заперечувала.
— Звісно! Як я раніше не додумалася! — сплеснула руками Валентина Миколаївна. — Переїжджайте в мою чотирикімнатну, а мені й двокімнатної вистачить. Живу сама, робота та дім. Навіщо мені стільки місця!
Валентина Миколаївна, звісно, лукавила: вона звикла до своєї квартири, де прожила більшу частину життя, там кожен куточок для неї рідний і такий близький.
Але відмовити доньці не могла. Тим більше, що розраховувати на те, що зять і Оксана швидко куплять собі велике житло, не доводилося — донька постійно сиділа в декретах, а Роман працював звичайним програмістом-початківцем.
З часом Валентина Миколаївна звикла до квартири доньки, та й вибору у неї не було зовсім, чесно кажучи.
Її втішало те, що майже щодня вона могла бавитися з онуками у своїй колишній квартирі.
Натомість, з нового місця було значно ближче до роботи і, що важливо, до секції гімнастики, куди вона вже ходила чимало часу.
Нещодавно разом із колегою по роботі Валентина Миколаївна записалася на гімнастику і відкрила для себе новий світ.
— Ти уявляєш, там стільки мудрих і хороших жінок мого віку, ми так гарно спілкуємося з ними, — ділилася вона враженнями з Оксаною. — Я думала, що займається тільки молодь, але ні. Навантаження невелике, ми лише двічі на тиждень ходимо з Світланою Петрівною, але я почуваюся значно краще, мені там дуже подобається, багато знайомих хороших я там знайшла.
— Не знаю, не знаю, — невдоволено говорила Оксана. — Краще б цей час приділила онукам. Я ні на манікюр не можу сходити, ні з дівчатами зустрітися.
Валентина Миколаївна здивовано підняла брови.
— Оксано, ти чого? Я працюю, з дітьми допомагаю майже щодня, гроші тобі даю, поки ти не працюєш, і не можу подбати про своє здоров’я?
— Можеш, — швидко відповіла донька. — Але не у спортивному клубі ж! У твоєму віці вже не правильно бігати туди. Займайся вдома, за відеоуроками. Це й безкоштовно, гроші зекономиш чималі, дітям потрібніше, і ніхто не бачить. Чи тобі гроші зайві?
Валентина Миколаївна промовчала. Їй було звісно образливо від такого ставлення, але сперечатися і доводити щось вона не хотіла.
Тому вона перенесла заняття на ранній ранок, щоб ніхто не знав. А вечорами, як завжди, сиділа з Сашком і Маринкою, поки Оксана займалася домашніми справами або відпочивала.
Валентина Миколаївна і не підозрювала, що незабаром її життя кардинально зміниться.
Все почалося з того, що у квартирі Валентини Миколаївни зламалася електрика. Щоб не турбувати зятя, вона викликала електрика з обслуговуючої компанії.
Фахівцем виявився чоловік приблизно її віку. Він швидко все відремонтував.
На знак подяки Валентина Миколаївна пригостила його чаєм із домашнім печивом, яке якраз спекла.
Під час розмови з’ясувалося, що Андрій живе у сусідньому мікрорайоні, розлучений, має дорослого сина і працює у місцевій житлово-комунальній службі.
Валентина Миколаївна сама не помітила, як зав’язалися стосунки, вони багато спілкувалися і розуміли одне одного, наче сто років знайомі були.
Андрій поступово полагодив не лише всю електрику, але й поправив старі меблі, повісив нові полиці та зробив усю чоловічу роботу в домі.
Валентина ж, своєю чергою, поспішала пригостити нового знайомого своїми фірмовими стравами.
Навіть донька помітила зміни у поведінці матері, хоча та намагалася нічим себе не видавати.
У такому режимі Валентина та Андрій зустрічалися майже рік, перш ніж чоловік запропонував їй офіційно оформити стосунки.
— Валю, я людина розуміюча, ти дуже добра і щира, але не хочеться просто спілкуватися, хочу, щоб ми створили сім’ю, жили разом і разом розділили свою старість. Ти та, кого я шукав багато років. Мені добре з тобою, і я не хочу більше розлучатися, — щиро почав Андрій. — Виходь за мене заміж. Я маю щирі почуття і дуже сподіваюся на згоду.
Валентина Миколаївна почервоніла і тихенько кивнула у відповідь згодою.
Єдине, що її турбувало, — думка доньки.
Якщо вона так негативно відреагувала на гімнастику, що вона скаже про бажання матері влаштувати особисте життя? Що вона скаже про заміжжя?
Побоювання виявилися небезпідставними.
Щойно Валентина Миколаївна почала цю непросту розмову, донька слів підбирати не стала зовсім.
— Мамо, ти взагалі що таке надумала? Навіщо тобі це у твоєму віці? — обурилася донька.
— Мені лише п’ятдесят вісім, Оксано!
— Вже, а не лише! У тебе що, багато вільного часу? Приділи його онукам, я якраз збираюся вийти на роботу, — обурювалася Оксана.
— Взагалі-то я все життя для тебе старалася, ніколи не відпочивала! Крім роботи, нічого не бачила, — намагалася виправдатися Валентина Миколаївна. — Я все життя прожила сама, після того, як тата не стало. Невже я не маю права на особисте щастя?
— Яке там щастя! — обурилася Оксана. — Смішно!
Жінка засмутилася. Вона хотіла сказати доньці, що та даремно записує її в старі, але тактовно промовчала.
— Загалом, ось що. Обирай: або цей сантехнік, чи хто він там, або я з онуками. Сподіваюся, у тебе вистачить совісті й розуму зробити правильний вибір.
Дослуховувати розмову доньки Валентина Миколаївна не хотіла.
Образа запала їй глибоко в душу, і, грюкнувши на прощання дверима, жінка вибігла спочатку у під’їзд, а потім і на вулицю.
— Ну що, як усе пройшло?
Андрій опинився поруч, як не можна доречніше.
Валентина Миколаївна заплакала, сумно глянувши на Андрія.
Вона швидко-швидко розповіла, як усе життя працювала на доньку, а як не стало чоловіка, дуже багато працювала і в усьому відмовляла собі, щоб Оксана ні в чому не мала потреби.
— Валю, — Андрій намагався заспокоїти її. — У мене є пропозиція. Раз Оксана все одно ставить тебе перед таким вибором, я пропоную тобі переїхати до Одеси.
— Що? — Валентина Миколаївна навіть замовкла, від несподіванки. — Звідки ти дізнався, що я мріяла побачити Одесу?
— Я не знав, — знизав плечима Андрій. — Просто мені тітка там залишила невеличкий будиночок біля моря. Треба поїхати оформити документи. Нехай це буде як мінімум медовий місяць, а як максимум — можна там і залишитися на деякий час.
— Я згодна, — усміхнулася Валентина Миколаївна. — Коли вирушаємо?
Незнайоме місто вражало архітектурою, атмосферою та привітністю місцевих жителів.
Валентина Миколаївна дивувалася гостинним, звиклим до туристів людям.
Особливе враження справило Чорне море — жінка, яка все життя прожила далеко від великої води, ніколи не бачила такої безмежної стихії.
Андрій був настільки уважним, турботливим і люблячим, що Валентина остаточно заспокоїлася і відчула себе щасливою жінкою.
Через місяць після від’їзду з рідного міста вони розписалися.
Єдине, що затьмарювало радість сімейного життя, — Оксана жодного разу не зателефонувала своїй матері.
Минуло пів року. Оксана зрозуміла, що без допомоги матері їй дуже важко справлятися з дітьми, та ще й Роман почав обурюватися.
Він рішуче став на бік тещі, коли Оксана почала розповідати йому про те, як повелася з матр’ю.
Робити було нічого, і вона перша зробила крок до примирення, набравши знайомий номер.
— Привіт, мамо, як справи? Думаю, досить уже сваритися, я справді була неправа. Можна я привезу тобі Сашка і Маринку сьогодні?
— Привіт, доню, — Валентина не приховувала радості, почувши голос доньки. — Тільки я зараз в іншому місті. Повернемося з Андрієм лише на Різдво.
Оксані було непросто прийняти той факт, що тепер у матері є інші інтереси, крім неї та онуків, але довелося змиритися. Зате невдовзі вони з дітьми змогли поїхати в гості до Одеси.
Поспілкувавшись з маминим обранцем особисто, Оксана зрозуміла, наскільки вона помилялася. Андрій настільки швидко знайшов спільну мову з Сашком і Маринкою, що вона була просто вражена.
Усі канікули він гуляв з новоспеченими онуками, показував їм морські пам’ятки та розповідав про історію міста, і робив це так захопливо, що Оксана була просто зачарована Андрієм.
— Мамо, вибач мені, добре? Я так рада, що ти мене не послухала, — обійняла Валентину Миколаївну донька. — Такого чудового дідуся ще пошукати треба. І взагалі. Завжди роби так, як хочеш ти. Ніхто не знає, що для тебе краще, крім тебе самої.
Валентина була щаслива і зрозуміла, що вона зробила правильний вибір.
Кожна жінка має право на своє жіноче щастя, навіть, якщо вона на схилі літ.
Не варто все життя жити заради дітей, особливо, коли вони вже дорослі. Інакше може прийти велике розчарування, коли вони не оцінять цього і говоритимуть, що нічого цього у вас не просили.
Жити потрібно, перш за все, для себе, а потім для дітей. Хіба не так?
Фото ілюстративне.
