fbpx

Валентина відразу повідомила матері про те, що вийшла заміж. Але у відповідь замість привітань отримала записку в конверті. Мати повідомляла, щоб дочка ні на що не розраховувала. Відтоді Валя роками не обзивалася до матері. Через багато років взяла й написала матері великого листа, а коли нарешті приїхала – розплакалася

Валя завжди була схожа на сирітку, хоча мала матір і двох старших братів. Батька не стало за кілька місяців до її народження. Так, принаймі, їй казала мати. Її мати, Явдоха Кирилівна, такий мала характер, що завжди говорила, все, що думає, навіть якщо її слова були образливими. Через це пішла в пастухи – подалі від людей. Люди платили їй тією ж монетою — обминали вдовину хату десятою дорогою.

Хоч жодного лагідного слова Валя ніколи від матері не почула, любила її безтямно. Мама навпаки відверто казала їй, що не бажала її народження. — Подумай сама, — розмірковувала мама. — Навіщо мені в хаті зайвий рот? Коли ти народилася, Славці шістнадцять виповнилося, Вовці — тринадцять. І тут ти… Годувальника Бог забрав, а дармоїда послав. Джерело

Важко було Валі це чути, але дівчина ці жорстокі слова пропускала повз вуха. Ні на крок не відходила від матері, навіть череду з нею бігала пасти. Їсти-пити не просила, тільки б з мамою поруч бути. Траплялося, влітку спека зморить, засне дитя під кущем. А ледве розплющить очі — знову біжить доганяти маму. Добре, що собаки пастухів любили дитину й завжди виводили до своїх.

А дівчинка продовжувала щиро любити маму. Що тільки не робила Валя, щоб заслужити її увагу. Копіювала в усьому. Повернувшись з роботи, мама мила чоботи в калюжі, і Валя лізла туди ж. Мама турбувалася про братів, і дівча теж кричало вслід двадцятирічному братові: «Шапку не забудь!»

До четвертого класу дівчинка вчилася в місцевій школі. А потім потрібно було переходити в середню, що в сусідньому селі. Інші діти жили в інтернаті, а Валя заявила матері, що там не залишиться і щодня повертатиметься додому. Дарма, що доведеться долати нехорошої слави балку, де восени дикі кабани вовтузились, взимку вовки кружляли… Тільки б з мамою не розлучатися…

Коли Валя закінчила школу, мати зовсім до неї збайдужіла. Життя Явдохи Кирилівни зосередилося навколо внуків — дітей старшого сина. Вони залишилися з бабою, поки В’ячеслав з дружиною заробляли квартиру в Луганську. Мабуть, саме тоді Валя відчула себе справді покинутою і вперше в житті образилася відкритою материною байдужістю. Подумала, поплакала і зірвалася до столиці.

Але важко їй було, бо там її ніхто не чекав. Влаштувалася на трикотажну фабрику і отримала місце в гуртожитку. Дівчина бачила, як інші дівчата з села ламалися і втрачали себе – тяжко без родинної підтримки у великому місті. А Валі до цього не звикати. Вона давно готова до того, що в житті їй немає на кого надіятись. Бралася за всяку, навіть і найважчу роботу, сподівалася тільки на себе. І чоловіка вибрала собі такого ж — розсудливого, спокійного і мовчазного сільського хлопця.

Валентина відразу повідомила матері про початок свого сімейного життя. Але у відповідь замість привітань отримала скоріше не листа, а записку в конверті. Небагатослівна мати повідомляла, щоб дочка ні на що не розраховувала. Відрізаний шматок! Славка грошей не присилає, Вовка живе в райцентрі й ледве зводить кінці з кінцями. Доводиться бабі Явдосі з двома внуками жити лише на пенсію. Та хіба це гроші?

Відтоді Валя роками не обзивалася до матері. Турбот вистачало: вчитись треба було, квартиру одержувати, дитину виховувати…

Продовжувала спілкування з братами, від них дізналася, що мама, як і раніше, живе в селі. Одна. Ні з ким не спілкується. Внуки повиростали, пішли своїми стежками. Іноді навідується Вовка, але потайки від дружини, яка з норовливою свекрухою спільної мови не знайшла. Дров нарубає, води наносить, щось там справить-полагодить, та й додому. А мати самотою знову. Зі скупих братових листів видно було, що живеться старій нелегко. Але жодного разу Явдоха Кирилівна не написала дочці й не попросила допомоги. Хоча й знала, що справи в тієї йдуть на лад. Валентина закінчила інститут легкої промисловості, стала майстром своєї справи, з’явилися постійні клієнти.

Валя рано стала вдовою. Син пішов до армії й повернувся одруженим. І хоч молоді жили в неї, жінка знову відчула себе самотньою. Рятувалася роботою. Пробивала собі шлях у бізнесі. Коли ж упевнилася, що міцно стою на ногах, взяла й написала матері великого листа…

Відповідь була такою, як колись – сухою і байдужою. Мати повідомляла, що на той світ не збирається, хоча й хворіє. Що приходить до неї соцпрацівниця, і дівчинка з храму допомагає по господарству. Нічого не треба!

Але… Серце дочки сповнилося любов’ю й жалістю. Вагалася-вагалася Валентина, проте зібралася й поїхала до матері. Везла великі сумки, забиті гостинцями. Все уявляла, як здивує маму, накривши для неї багатий стіл. А ввійшла в хату — і ледь розплакалася: назустріч їй підвелася виснажена й немічна бабуся.

З’ясувалося, у вісімдесятирічної Явдохи Кирилівни проблеми з пам’яттю: іноді не могла згадати, що робила кілька хвилин тому. В хаті не було чого їсти, повсюди — безлад: виделки погнуті, чашки з тріщинами, каструлі такі брудні, ніби їх не мили цілий вік.

Два дні Валентина наводила чистоту та лад. Потім домовилася з соцпрацівницею, що доплачуватиме їй від себе по кілька сотень у місяць, тільки щоб мама була нагодована, чистенька. Жінка запевнила, що віднині для підопічної настане «рай на землі». Поверталася додому в столицю Валя з важким серцем. Відчувала себе винною, що не дбала про матір усі ці роки. Вирішила надолужувати згаяний час: щомісяця в село летіли грошові перекази, посилки з одягом та взуттям.

Мати відписувала коротко. Отримала. Згодом розлогіше: як розпорядилася дарунками. В основному все віддавала в церкву. Валі, звісно, не дуже подобалось, що в її фірмових речах ходить пів села. Проте нехай, думала, може, люди не забудуть доброти, підтримають у тяжку хвилину. Її радувало, що мама взагалі шле вісточки. Але ось прийшов лист, у якому дочка вловила ту презирливу й байдужу ноту, яку так часто чула в дитинстві. Мама повідомляла, що прогнала няньку, бо та відмовилася поклеїти на кухні нові шпалери.

Перелякана Валя прилетіла в село рятувати матір від голоду, а Явдоха Кирилівна звинуватила дочку в усіх бідах.  Тоді Валя зрозуміла, що необхідно забирати маму до себе.

Залишити стареньку в селі вона не могла. Мама ж з усіма в сварці, всіх образила. Ніхто не прийде їй на допомогу. Вона вже все вирішила, хоча знає, що легко не буде. Але це ж її мама…

За матеріалами Любов МАТВІЄНКО

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page