– Останні кілька місяців мама просить мене забрати її до нас, в місто. Скаржиться, що пенсія маленька, що ми далеко, що вона одна, вся хвора! Я кажу їй – мамо, ну подумай сама, куди я тебе візьму? Самі тут поневіряється по чужих кутках. Одним словом, як з мамою поговорю по телефону, відчуваю себе винуватою! – розповідає 36-річна Тетяна.
Після розлучення з чоловіком Тетяна живе з десятирічною донькою в орендованій однокімнатній квартирі, працює адміністратором в невеликому спортивному клубі поруч з будинком, отримує крихітні аліменти, які колишній чоловік недавно ще зменшив зважаючи народження у нього дитини в новому шлюбі.
– Нам і самим важко, – розповідає Тетяна про своє життя. – Економимо на всьому.
М’ясо, фрукти та ягоди Таня купує тільки доньці, речі намагається носити акуратно, стежить за акціями і розпродажами – загалом, живе так, як небагаті люди. Головне – не хворіти і не впадати у відчай, вважає вона.
Мама Тетяни, Валентина Петрівна, живе в невеликому містечку. Їй 62 роки, ще доволі молода жінка, а поводить себе так, ніби вона літня немічна бабуся.
Валентина Петрівна давним-давно вже не працює. Особливих захоплень у неї немає, подруг теж небагато. Дні вона коротає за переглядом розважальних телепередач, тому і картина світу у неї тому вельми специфічна. Все погано, а буде ще гірше.
– Навіть якби у мене була власна квартира, я б добре подумала, чи брати до себе маму! – зітхає Тетяна. – Людина вона дуже непроста, і легко з нею не буде.
Але в умовах, в яких зараз живе Тетяна, про переїзд матері до дочки і мови бути не може.
У мами у власності невелика двокімнатна квартира. Мама пропонує її продати, але про це Тетяна і чути не хоче. На гроші від продажу в столиці не купиш зовсім нічого.
– Так хоч повернутися туди можна буде, в самому крайньому випадку! – міркує Тетяна. – Ні, квартиру продавати не можна.
Здавати в оренду мамине житло, щоб зняти мамі щось в столиці, тому що суми за оренду в містечку і в столиці не до порівняння.
– Мамо, ну ти сама подумай – куди ти до мене приїдеш? – пояснює Валентині Петрівні Тетяна. – У нас місця зовсім немає, однокімнатна квартира, розумієш? Двокімнатну зараз я не потягну, тим більше в нашому районі. А міняти район ми не можемо – прив’язані до школи…
– Так я і на кухні поживу! – умовляє мама. – Диван мені поставимо. Або розкладачку…
Але житло – це далеко не вся проблема. У мами пенсія маленька, в столиці на неї буде важко прожити. А утримувати ще й маму Тетяна зараз не може.
От як пояснити мамі, що її переїзд до доньки зараз далеко не найкраща ідея?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
