fbpx

Валентина ніколи не була заміжньою, але в неї є маленький син. А тут в 37 років зустріла Івана – хороший, турботливий, заможний чоловік. Іван заміж покликав, уся родина каже, щоб погоджувалася швидко, адже такого більше не знайде в свої роки. А жінка задумалася, адже є єдина причина, бо ніхто з родини правди не знає

37-річна Валентина вже таки досить давно вважає себе звичайнісінькою, середньостатистичною жінкою. У неї є 5-річний син, є своя хороша, хоча невеличка квартирка в хорошому спальному районі міста, стабільна робота недалеко від її будинку, бадьорі та самодостатні батьки, які завжди готові допомогти у будь-яку хвилину своїй дитині, завжди підтримають і щось дієве порадять, до речі вони теж дуже гарно забезпечені, так що проблем з ними абсолютно ніяких немає.

Єдина лише проблема була у Валентини самої ще до недавнього часу – вона самотня жінка, на жаль, і це дійсно непросто сприйняти в наш час.

Заміжньою Валя ніколи не була, єдині в життя більш-менш серйозні відносини 6 років тому закінчилися з народженням її синочка, який, як виявилося, був потрібний лише їй одній, адже вона дійсно дуже мріяла стати матір’ю.

І щиро кажучи, особливої уваги ніколи ніхто на Валентину не звертав. А після народження дитини особисте життя і зовсім стало на місці, вона всю свою увагу віддавала дитині, про себе не думала зовсім у ті роки. І ніколи ні з ким не знайомилася. У неї зовсім змінилися інтереси і уподобання.

Але півтора роки тому на роботі познайомилася з Іваном, і все враз, несподівано для неї самої, змінилося.

Іван – чоловік досить таки розумний, багато читає, цікавиться історією, багато що може зробити своїми руками, за складом характеру дуже схожий на батька самої Валентини – такий же надійний, впевнений в собі, спокійний та турботливий дуже.

І тут же сама Валя думала, що таких чоловіків нині і не буває – але, виявляється, вони ще зустрічаються. А найголовніше, Іван щиро кохає Валентину, хоче створити хорошу та міцну сім’ю з цією людиною, хоче ще власних дітей – в цьому пункті вони з нею повністю збігаються, вони тут мають спільну думку.

Правда, Валентину якось особливо засмучує ставлення Івана до її власного сина.

– Вибач, але стати йому батьком я не зможу! – попередив він після першого ж знайомства з хлопчиком кілька місяців тому. – Він для мене чужий. Полюбити його зможу навряд чи я, буду чесним з- тобою зараз. Я його не ображу, але й гратися з ним ніколи не було, не до душі мені це.

Валентина тоді засмутилася, але потім подумала – владнається згодом. Адже скрізь говорять – якщо чоловік любить жінку, полюбить і її дитину, без цього ніяк. А Іван Валентину дійсно щиро кохає, планує одружитися, мати своїх власних дітей. Йому просто потрібен час, щоб звикнути і все налагодиться.

Проте час невпинно минає, але нічого не змінюється. Чоловік веде себе повністю відсторонено. Ніяких спроб покращити відносини з хлопчиком, завести бесіду, налагодити контакт не робить, і це Ірині не подобається, все це неприємно.

В принципі, зацікавити хлопчика легко: адже Іван чоловік розумний, знає багато цікавих історій. Але тільки чомусь не хоче.

Спілкується на рівні “привіт” – “бувай”. Не ображає, але й уваги ніякої зовсім не приділяє дитині, наче й немає його.

Але при цьому всьому все частіше і наполегливіше Іван сам за своєї ініціативи заводить розмову про весілля.

А Валентина зараз вже не знає, як вчинити правильно, щоб потім не шкодувати.

З одного боку, напевно, добре, що сам Іван ще з самого початку зізнався чесно, що полюбити її дитину, як рідну свою, не зможе, що не горниться до нього він, не лежить душа. Напевно, гірше було б, якби він робив вигляд, що добре до хлопчика ставиться, але ж то не правда.

З іншого боку, погано те, що він навіть спробувати налагодити контакт не хоче. Про те, що у Валентини дитина, Іван знав з самого початку. Навіщо тоді починав ці відносини, якщо чужі діти так неприємні? Шукав би відразу собі жінку, яка не має дітей.

– Виходь заміж швидше, поки кличе, адже ти вже немолода, випустиш хорошого чоловіка – такого більше не знайдеш, – радять Валентині подруги.

Валентина згодна з ними – не знайде. До неї і в юності черга з кавалерів не стояла, а вже тепер – і говорити нема чого, це взагалі ще пощастило зустріти такого хорошого чоловіка. Але ж так набридла їй ця самотність. Хочеться жіночого щастя, сім’ю, ще одного малюка.

Але з кожним днем вона сумнівається все більше. Чи варто виходити заміж за людину, яка зовсім не любить твоє рідне дитя, хіба буде з таким чоловіком хороше життя? А як буде її синові жити, як підросте, адже добре розумітиме, що він вітчиму байдужий? Чи варто Валентині виходити заміж?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page