fbpx
Життєві історії
Валентина на весіллі дочки урочисто вручила молодим перев’язаний золотистою стрічкою ключ від квартири, тоді як свати, які приїхали з регіону, поклали в конверт скромну суму. Тепер вона приходить до доньки з зятем щодня як до себе додому, мовляв, маю право – я ж вам квартиру подарувала. А молоді вже й не раді такому подарунку

– Якось дивно це все і неправильно! – скаржиться на матір 30-річна Вікторія. – Вчора мама зайшла до нас у гості, я питаю, мамо, чай будеш, наливати тобі? І все, її понесло! «Могла б і не питати, знаєш, що я з роботи йду, і не тільки чай треба б налити, але і погодувати. Невже я не заслужила? Я квартиру на вас переписала, а ти мені чашку чаю пошкодувала! Сподіваєшся, що я відмовлюся?».

Я вже думаю, скінчиться це коли-небудь взагалі чи ні? Квартиру вона на нас переписала не вчора, а вже дванадцять років тому. Але відтоді ні дня не минуло, щоб ми про це не поговорили…

Вікторія з чоловіком живуть у двокімнатній квартирі, яку колись давним-давно мати Вікторії, Валентина Степанівна, отримала в спадок від батьків. Перед весіллям Валентина Степанівна подарувала квартиру дочці. Подарувала не на словах, а на ділі – сходила і оформила всі папери. Тепер юридична господиня квартири – Вікторія.

На весіллі Валентина Степанівна урочисто вручила молодим перев’язаний золотистою стрічкою ключ, тоді як свати, люди не вельми небагаті, які приїхали з регіону, поклали в конверт двісті доларів, і на цьому внесок в майбутнє молодої сім’ї обмежили.

Валентина Степанівна час від часу любить про це нагадати.

Молоді в’їхали в тепер уже свою двокімнатну квартиру, винесли звідти все: старі меблі, немодні люстри з пожовклими від часу «висульками», скрипучі міжкімнатні двері, пофарбовані білою фарбою, бувалу сантехніку, заіржавілі батареї. Замінили все труби і проводку, поставили склопакети і залізні вхідні двері, вибили зі стін десяток шарів паперових шпалер до самих газет п’ятдесятих років – в загальному, вивезли все, що змогли віддерти, і все замінили.

Ремонт влетів в копієчку, чоловік Вікторії, Ігор, вклав усі свої накопичення плюс взяв на своє ім’я кредит, з яким розплатилися тільки недавно. Сил і часу теж довелося витратити чимало – в цілях економії молоде подружжя більшість робіт робили своїми руками, іноді запрошуючи приятелів. Фахівців наймали тільки тоді, коли самим було не потягнути – наприклад, сантехніку встановлювали і плитку їм клали професіонали.

– Напевно, пів року ми на будівництві днювали і ночували! – розповідає Вікторія. – Але зате вже зробили квартиру під себе – таку, як нам хотілося. Мамі теж сподобалося…

Справили невелике новосілля, і в квартиру потягнулися делегації маминих подруг.

– У суботу ввечері вдома будете? – інформувала Валентина Степанівна дочку безапеляційним тоном. – Ми з тіткою Любою заскочимо на хвилиночку, вона хоче подивитися, як ви кухню зробили, теж планує ремонт. А в понеділок з Вірочкою заїдемо після роботи, добре? Вона теж хоче глянути, як ви влаштувалися. Що? Не можеш в понеділок? Ну тоді у вівторок давайте…

Я не зрозумію, тобі шкода, чи що, що людина подивиться на твою ванну і кухню? У чому проблема? Між іншим, якби я вам квартиру цю не подарувала, сиділи б зараз в орендованій.

Екскурсії в квартиру Вікторії мама водила десь з рік. Потім народився старший онук, потік подруг припинився, але розмови про те, що «мати вам квартиру подарувала», не припиняються досі. Мама приходить до них у будь-який час, як до себе додому, всюди суне свого носа, дає непрохані поради, вичитує не тільки онуків, а й дочку, і зятя, нав’язує свою думку.

– Чоловікові все це дуже не подобається! – зітхає Вікторія. – Він уже сто разів пропонував кинути все, піти на знімання і жити спокійно. Тещі, каже, повернемо ключі і навіть нового адреси не залишимо. Але це сказати просто! У нас двоє дітей, ми в цьому районі прив’язані до школи, до садка, до поліклініки. Знімати тут дорого, міняти район клопітно, та й взагалі, грошей шкода.

Ми вже в квартиру в цю вклали половину її початкової вартості, напевно. І піти, гордо все кинувши? Ну не знаю, як на мене, ідея так собі. Ну чому я повинна йти зі свого житла? Тому що я його не купила? Так мама не купила теж. І моральних сил поставити її на місце чомусь немає.

Подруга, якій Вікторія часто скаржиться на чергові витівки Валентини Степанівни, радить не звертати увагу на мамині витівки. Припиняй, мовляв, спілкування, і крапка. Не бери слухавку, не відкривай двері, якщо у матері є ключі, поміняй замки. Свої особисті кордони, мовляв, треба захищати.

Але Вікторія так не хоче. Вона дійсно вдячна мамі за таку колосальну допомогу. Вони не мотаються сім’єю по чужих кутках, не платять кредитів, не думають з острахом про завтрашній день, дітей народили стільки і тоді, коли захотіли, живуть для себе.

Але виносити мамині докори на четвертому десятку років теж непросто. Особливо Ігорю. А мама і не думає зупинятися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page