Коли я стала більше заробляти в Німеччині, я вирішила, що буду відкладати і собі копійку якусь, бо стала помічати, що діти мої все рідше телефонують до мене поговорити про життя, в основному вони мене лише запитують про гроші.
Донька телефонувала зрідка, більше часу розповідала саме про проблеми свої, мене вона не запитувала, як я.
Ольга постійно скаржилася, адже їй з двома дітьми дуже важко, розійшлася з чоловіком, а мені легше, переконана вона, адже і роботу можу для себе нормальну знайти, адже у мене ніякого тягаря немає, я сама, одна, а отже, мені ніхто не заважає зовсім.
Ольга вважає, що мені простіше навіть працювати, адже я сама і ні від кого не залежна.
Але, як не прикро мені, до уваги, моя донька зовсім не бере мій вік. А я вже давно немолода жінка, мені вже 60 років.
Син мій теж не особливо цікавиться мною зараз і моїм життям. Я раніше, правда, й не дуже дивувалася цьому, адже він чоловік, тому не так до матері буде трепетно ставитися, як донька, та все ж.
Я добре розумію, що зараз часи складні, усім людям важко, тому зараз життя непросте. Але я сама завжди цікавилася своїми дітьми і їх життям. Чому їм нічого не цікаво зараз стало про мене.
В Німеччину я поїхала 4 роки тому. Втратила роботу, важко було, до пенсії далеко. Ще й діти вічно скаржаться на життя.
Донька моя розлучена, сама виховує двох діток, син нещодавно одружився, але часто недужає, що він, що дружина мають з цим проблеми, тому все ніяк не вдається налагодити життя, дітей не мають, а гроші зароблені, більшість йдуть на фахівців.
Загалом, у моїх дітей обох життя дуже непросте. А я втратила роботу і нічого не заробляла. Мама якісь заощадження, які танули, як сніг на сонці, а мені так хотілося ще й дітям своїм допомогти.
Оскільки пошуки роботи не дали доброго результату, я вирішила їхати за кордон.
Дуже добре знала, що гарні гроші заробляють наші жінки в Італії, але їхати туди сама боялася, адже там нікого зі знайомих не мала. Зате моя однокласниця вже чимало років до того жила в Німеччині, вона заміж там вийшла, влаштувалася добре.
Коли до мене вперше прийшла думка поїхати за кордон, то я чомусь якраз і згадала її, я знала добре, і знала, що вона мені ніколи не відмовить, а тим паче, коли зараз у мене таке важке життя.
Так і сталося, моя колишня однокласниця мене дуже пошкодувала, коли я їй розповіла про свою ситуацію, запросила мене до себе і сказала, що допоможе з усім.
Світлана мені виділила в себе окрему кімнату, так як син її з невісткою окремо живе, а будинок у них чималенький.
Живуть вони з чоловіком у невеличкому містечку, але подруга мені тут роботу на складі знайшла, тому мені добре було, адже з її допомогою я мала де жити і добре, як на мене, заробляла.
Я розуміла, що, по суті, я зайва людина в їх домі, але старалася триматися подруги, але так, щоб, особливо, не набридати.
Я зайвий раз не виходила з кімнати, щоб не заважати, купувала окремо продукти, хоча подруга нічого не шкодувала мені, та й вдома я лише відпочивала.
А майже 2 роки тому, коли сюди приїхало багато наших українських жінок шукати притулку, я ще з однією жіночкою, вона прихала з доньками двома, орендувала окремо невеличкий будинок.
Подружня пара німецьких пенсіонерів дуже поступилися нам в ціні, тому це була дуже вигідна пропозиція і я зраділа їй, адже розуміла, що тепер не буду заважати Світлані.
Жіночку, з якою я влаштувала свій побут, звали Наталею. Вона молода, їй 32. Вона влаштувала діток у школу, в молодші клася, а сама на роботу пішла.
Частенько я, як мала час, за дітками її наглядала, а вона готувала смачні страви, адже гарна господиня вона.
І так у нас добре з нею склалося, ми дуже одна одну виручали і в побуті, і в житті, і поговорити було мені з ким, коли на душі було сумно та тривожно, адже мої діти не дуже хотіли спілкуватися.
Відколи я стала заробляти гроші, відсилала своїм дітям. Донька моя живе у квартирі, яка їй залишилася після моєї свекрухи, адже вона її доглянула.
А син з невісткою живуть у квартирі моїх сватів, ті перебралися жити в село, як тільки обоє на пенсію вийшли.
От я й дітям дуже допомогла.
Майже всі гроші, на перших порах, їм відсилала. Собі багато не залишала, адже розуміла, що живу у подруги, а на продукти грошей багато для себе не витрачала.
А скільки ще потрібно людині одній?
А нещодавно я зрозуміла, що дуже скучила за домом, ще й здоров’я підводить.
І надумала повертатися додому. А тут сіла і подумала, що я робитиму там?
Грошей у мене не залишилося ні копійки.
І чомусь так стало сумно та важко на душі.
Подумала про те, що діти зараз життям моїм зовсім не цікавляться, та й думаю, попрацюю я ще трохи тут, можливо до ранньої весни, відкладу собі трохи грошей, та й повернуся додому.
Цього місяця я вперше відіслала сину та доньці по 200 євро, а не по 500 – як раніше було.
Ольга мені відразу подзвонила, мовляв, чи не помилилася я, можливо наплутала щось. А як дізналася, що я збираюся додому і скоро зовсім перестану допомагати їм, то дуже засмутилася.
Сказала, що я могла б попередити її раніше, адже вона зовсім не склала грошей і жити їй знову буде ні за що.
Син то відразу взявся докоряти ме6ні, що матері з-за кордону дітям своїм багато допомагають зараз, у ці складні часи, а мені ще до пенсії дуже далеко, могла б ще попрацювати трохи за кордоном і для себе і для них. Мовляв в Україні я таких грошей не зароблю.
А мені так сумно стало на душі, адже діти відразу кинулися мені поради давати, але ніхто так і не запитав, як я себе почуваю і чи маю те здоров’я працювати.
Так прикро стало на душі. Не знаю, як мені бути далі. Чи варто взагалі гроші дітям давати, чи вже лише для себе відкладати? Хіба ці діти допоможуть мені?
Фото ілюстративне.