Я допомагаю своїй колишній свекрусі, хоча сама не вірю в те, що роблю це після всього, що було між нами.
З її сином я давно розлучилася, вже багато років живу за кордоном.
А тут, взимку, я приїхала в Україну по справах, і випадково зустріла Олену Василівну.
Сама не знаю чому, але я підійшла до неї, запитала як справи.
Колишня свекруха виглядала не дуже добре, сказала, що вона лише після лікарні, і йде в поліклініку.
Я була з машиною, тому запропонувала її підвезти. Ми їхали дорогою, і за цих кілька хвилин перед моїми очима пронеслося все життя.
У 20 років я зустріла Богдана. Він був з заможної родини, старшим за мене на 5 років. Це було кохання з першого погляду…
А через три місяці я зрозуміла, що скоро стану матір’ю. Я була змушена зізнатися у всьому своїм батькам.
Вони наполягли на весіллі, хоча сам Богдан без особливої радості сприйняв цю новину.
Перед самим весіллям в п’ятницю до нас додому прийшла Олена Василівна, посадила всіх рядочком за стіл і впевнено сказала: «Мій син з вашою донькою шлюб брати не буде. Не пара вона йому».
Ми всі були вельми ошелешені такою заявою.
Батько мій спробував їй пояснити, що ми вже замовили церкву і священника, мовляв, що люди скажуть, але свекруха відповіла, що або молоді просто розписуються, або взагалі нічого не буде.
Вона була впевнена, що наш союз ненадовго.
Богдан таки послухав свою маму і пішов від мене відразу після народження сина.
У спробах зберегти шлюб, я зібрала дитину, і пішла до свекрухи. Я дуже хотіла, щоб вона мені допомогла.
На дворі був сильний дощ, але свекруха навіть не пустила мене до себе – наша розмова відбулася на порозі.
Олена Василівна мені заявила, щоб я більше до неї не приходила, бо вона ніколи не визнає мене як невістку, а мого сина – своїм внуком.
Як тільки ми розлучилися, Богдан одружився з дівчиною, яку йому вибрала мама.
Коли моя хресна мама, яка вже довгий час жила в Німеччині, запропонувала мені переїхати до неї, я погодилася.
Сина на деякий час мені довелося залишити з своєю мамою.
За кордоном у мене все склалося добре, хресна мені дуже допомагала, я швидко освоїлася, знайшла роботу, і вже через два роки змогла забрати сина до себе.
А п’ять років тому я вдруге вийшла заміж і народила ще одного сина.
В Україну повернулася на кілька днів у справах. Зустріч з колишньою свекрухою стала для мене несподіванкою.
По дорозі свекруха зізналася, що дуже шкодує про те, що все так склалося. Богдан одружився, зараз у нього четверо дітей.
Його дружина забороняє і йому, і дітям бачитися з бабусею. А сама Олена Василівна занедужала, потрібно багато грошей, яких у неї немає.
Я запитала, скільки коштує її лікування, і пообіцяла, що допоможу.
Тепер щомісяця я висилаю колишній свекрусі по 200 євро, цю суму вона витрачає на ліки.
Для чого я це роблю? Бо я все забула. Тепер я на неї дивлюся як на людину, яка потребує допомоги. І якщо я маю змогу допомогти, то чому б і ні?
Нещодавно вперше за багато років мені зателефонував Богдан. Навіть не він, а його теперішня дружина.
Вона сказала, щоб я перестала крутитися біля свекрухи, бо мені і так її квартира не дістанеться.
Я ще раз переконалася, що маю справу з дуже неприємними і дріб’язковими людьми. Але це їхня справа.
Колишня свекруха і справді обіцяє переписати свою квартиру моєму сину, своєму онуку, але я їй відразу сказала, що нам від неї нічого не треба.
Допомагаю я їй просто так.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.