Надія росла в сім’ї, де на першому місці завжди була взаємоповага і любов. Жили не багато, але жодної сварки дівчина вдома не пам’ятає. «Жити нехай бідно, але гідно» – так Надійку завжди вчила мама. Батьківський дім Надія покинула, щойно закінчивши школу – поїхала в обласний центр вчитися, там після навчання знайшла роботу, а потім вийшла заміж.
Родина нареченого була дуже заможною: мама була директором магазину, а батько – керував великою фірмою. Бідну невістку вони сприйняли, хоч і з прохолодою, проте одружуватися сину не забороняли. Юрій і сам уже був начальником одного з відділів на фірмі батька, але закохався у юну Надію з першого погляду. Саме її чистота і привабила чоловіка, він вважав, що таких уже немає. Зіграли весілля і ніхто і не замислювався, що сім’ї у них дуже різні. Та через деякий час різниця в соціальних статусах таки далася взнаки.
Перші кілька років молоді жили окремо в невеликій, але своїй квартирі. Батьки Юрія постійно намагалися їх контролювати, та вчити розуму розуму. Ще через рік народився у них малюк, і з його появою почалися перші розлади в їх сімейному житті. Дитина постійно плакала, свекруха звинувачувала Надію в тому, що вона погано доглядає за малюком. Якось навіть свекор подзвонив, просив краще дивитися за внуком, щоб той так не плакав ночами, адже Юрій не висипається і це позначається на якості його роботи.
Потім Надія почала помічати, що чоловік все частіше затримується на роботі допізна. Приходить додому роздратований, дитину практично на руки не брав. А потім взагалі – взяв манеру у мами вдома на ніч залишатися. Надія теж втомлювалася за день з дитиною, чекала, щоб допоміг трохи, хоч в душ спокійно збігати, а він іде до мами, де тиша і спокій.
Якось прийшов Юра після роботи і заявив, що вони з батьками порадилися, і вирішили, що молода сім’я переїде до батьків в будинок. Якраз сестра його поїхала в інше місто вчитися, кімната окрема є. Так буде краще, і дитину мама допоможе няньчити.
Ох і не хотілося Надії в дім до свекрухи, але чоловік вже все вирішив і батьки його наполягали, переїхали. Тут і почалося … І вона не така, і дитина, точно не в нашу породу, і багато ще чого. Невістка кріпилася, мовчала, намагалася зайвий раз не відповідати. А малюк, відчуваючи нервозність матері, ще більш неспокійним став. Надія знайшла вихід, вкладала його в коляску, і йшла в парк, на свіжому повітрі з ним побільше гуляла. І він спав, і вона під час цих прогулянок трохи відпочивала.
В ту суботу, Надія знала, що чоловіка запросили на важливий захід. Її з собою він вирішив не брати, мовляв, маленька дитина, треба бути вдома. То ж зібравши малюка, жінка відправилась в парк. Зазвичай вона гуляла по кілька годин, а того разу дитина розплакалася, і Надія вирішила повернутися. Вдома її не чекали – вона відкрила двері і побачила в коридорі жіноче взуття.
Зайшовши в кімнату, вона все зрозуміла. Чоловік збирався на захід взяти з собою цю шикарну брюнетку, Валю, яка працювала разом з свекрухою. Саме вона і порадила сину так зробити, мовляв, твою Надію людям страшно показувати, тобі потрібна гідна супутниця. І сама таку ж і знайшла, хоча чоловік був явно не проти.
Дивлячись на цю майже ідеальну картину, Надія розплакалася разом з малюком. Чоловік з Валею таки пішли разом. Надія не знала, що робити, розгублена, присіла на диван. Свекруха вирішила розставити всі крапки.
– Бери свою дитину, і повертайся до батьків! Ти ж бачиш, яка дружина підходить нашому Юркові.
Після цих слів, Надія в чому була, в тому і до батьків поїхала, прихопивши найнеобхідніші речі для сина. І що найцікавіше, Юрій по них не приїхав, йому підходив такий сценарій. Сина Надія виростила сама, батьки допомагали, але про заміжжя більше і не думала, занадто боляче зранив її перший чоловік. Син, коли виріс, теж не захотів спілкуватися з батьком. Надія не наполягала – це його право…
Фото ілюстративне – province.ru.
