fbpx
Життєві історії
В ту суботу, коли син Люби одружувався, матір пішла на город картоплю садити. Не могла прийняти Люба Оксану за невістку. – Любцю, казали люди, Оксана дуже хороша дівчина, з доброю душею. Ти ж по батьках не суди, батьків не вибирають. А ця дитина лихо знає, то ж буде доброю дружиною для твого сина. Через багато років Люба і сама це зрозуміла

Люба вже давно сиротиною одиноко жила в хатині на краю села. Чоловіка не стало ще 20 років тому, сини розлетілися по світу, приїжджають вкрай рідко. Колись Люба вважала себе дуже щасливою, особливо коли дивилася на трьох своїх синів – і розумні, і красиві. Не могли вони з Остапом дітьми натішитися.

Вперше засмутив жінку старший син, Дмитро, коли вирішив взяти собі за дружину бідну дівчину Оксану.

– Та вона ж поганої сім’ї! А ти подумав, що про нас люди скажуть!, – намагалася напоумити Люба старшого сина. – Ніколи і нізащо не прийму її за невістку!, – винесла вона свій вирішальний вердикт.

Та син ослухався матір, і одружився з коханою. Весілля відгуляли скромне, Люба хоч і була запрошена, проте на весілля не прийшла. А в день, коли молодята брали шлюб в церкві, демонстративно пішла на город підгортати картоплю. Попутно людям, які зустрічалися їй на дорозі і питали, чому вона не на весіллі сина, говорила:

– Ноги моєї там не буде! І мого благословення теж!

Найближча сусідка намагалася спам’ятати розлючену жінку, нахвалюючи майбутню невістку:

– Любцю, кажуть люди, що Оксана дуже хороша та мила дівчина, з доброю душею. Ти ж по батьках не суди, батьків не вибирають. А ця дитина лихо знає, то ж буде доброю дружиною для твого сина.

Після весілля молодята пішли жити до Оксани, бо в свою хату Люба їх не впустила. Та життя в неблагополучній родині було нелегким. Батьки Оксани частенько були в нетверезому стані. Через рік Дмитро не витримав і пішов від дружини.

Оксана плакала, але вдіяти нічого не могла. Батьків уже не зміниш, а Свекруха вперто повторювала: “Ноги її не буде в моєму домі”.

Дмитро теж був виснажений цією ситуацією, бо продовжував любити свою Оксану, але і жити так далі було не сила. Тому, коли чоловікові трапилася вигідна пропозиція поїхати до Америки на деякий час, вирішив нею скористатися. І сам поїхав, і через деякий час молодших синів туди забрав.

Так і залишилася Люба сама. Спочатку, коли ще була в силі, давала собі раду. Та й сини, хоч і не приїжджали, маму не залишали без допомоги – постійно пересилали їй гроші.

Тридцять років проминуло, немов один день. Люба вже зовсім почала втрачати сили. – Хоч би внуки були,- бідкалася жінка. А то, начебто, життя намарне прожила.

****

Оксана поверталася з роботи пішки по дорозі, оскільки не встигла на останній автобус. Вона працювала кухарем в місцевому ресторані. З роботи завжди поверталася пізно. За ці 30 років жінка так нікого собі і не знайшла. Батьків її давно не стало. То ж єдиною її втіхою у цьому житті була робота. У неї добре виходило справлятися з різноманітними місцевими стравами, серед гостей, відвідувачів ресторану, не було жодного, хто б залишився байдужим після куштування її страв.

Стежка додому пролягала повз хату колишньої свекрухи Люби. На перших порах Оксана чемно віталася з нею, але та жодного разу не відповіла, відвертаючи голову в сторону.

Цього разу в хаті Люби світилося. Оксана і сама не знає чому, але якесь відчуття їй говорило, що потрібно зайти. Жінка і сама досі не пам’ятає, як насмілилася вперше в житті переступити поріг цієї хати. Зайшла, в хаті було чисто і свіжо, Люба лежала на ліжку. Оксана дуже здивувалася, коли та, замість того, щоб вигнати її, хриплим голосом простогнала: – Донечко, подай мені води.

Оксана кинулася до свекрухи і зрозуміла, що в неї жар. Стільки так пролежала жінка, вона і сама не пам’ятає. В ту ніч Оксана не кинула свекруху, а поїла її гарячим чаєм з малини – це все, що вона знайшла у свекрухи.

Через тиждень Оксана таки виходила свекруху. Коли Люба трохи окріпла, попросила вибачення у Оксани за зламане життя.

Оксана і сама не знає чому, але у неї зовсім не було ніякої злості чи ненависті до цієї, тепер уже, безпомічної жінки. Хіба зараз щось зміниш? Якось само по собі, Оксана все частіше почала заходити до Люби. То продуктів купить і занесе, то зварить чогось смачненького і пригостить свекруху.

А Люба тепер багато плакала, сльозами омивала свій гріх, бо сама побачила, що Оксана – добра дитина.

***

Одного сонячного ранку Оксана прокинулася, напекла смачненьких булочок, і гайда до свекрухи. Забігши на подвір’я – обімліла, на порозі її зустрів Дмитро. Нарешті і він приїхав.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page