У нас з чоловіком єдиний син Василь. Йому зараз 33 роки, він ще не був одруженим, і ми з батьком почали хвилюватися, адже ми самі вже теж не молоді.

Василь у нас пізня дитина, я народила його у віці 35 років. Спочатку я щось заміж не могла вийти, а коли зустріла свого Михайла, і ми з ним одружилися, то ще 5 років у нас не було дітей.

Коли ж народився Василько, радості нашій не було меж. Звичайно, ми для нього нічого не шкодували, і про освіту його подбали.

Син вивчився в медичному, лікарем став. Він – наша гордість: і красивий, і розумний, і людяний дуже.

Ми вже внуків хочемо, тому не раз натякали синові, щоб він одружувався. Але Василь завжди відповідав, що на все свій час.

Ми з чоловіком живемо в селі, маємо власний, доволі великий будинок.

Син давно живе в місті, спочатку він житло знімав, а нещодавно і власним обзавівся – купив простору двокімнатну квартиру в новобудові, і навіть вже ремонт зробив.

До нас Василь приїжджає не часто, бо ж у нього робота, він постійно зайнятий. Але телефонує майже щодня, хвилюється за нас.

В цю суботу він сам до нас приїхав, хоча про свій приїзд не попереджав, каже, що хотів сюрприз нам зробити.

Я свого сина знаю, від мене приховати щось важко, тому я відразу зрозуміла, що на цьому сюрпризи не закінчаться.

І справді, син повідомив нам, що збирається одружуватися і приїде до нас на Різдво з своєю майбутньою нареченою.

Я дуже зраділа, розцілувати його хотіла, поки не почула наступну фразу. Жінка, з якою син збирається одружитися, розлучена і має двоє дітей від першого шлюбу.

Я коли це почула, то аж присіла. Хіба такої долі я хотіла для свого єдиного сина?

Тому я відразу сказала, що не прийму такої невістки, і щоб син навіть в село її до нас не віз.

Василь дуже засмутився, бо не очікував від мене такої реакції. Він тихо зібрався, нічого не сказавши, сів в машину і поїхав.

Я всю ніч не спала, не могла переварити цю інформацію, думала, що робити.

Питаю чоловіка, що він думає з цього приводу, а він мені спокійно відповідає, що нічого не думає, мовляв, син вже достатньо дорослий і мудрий, щоб приймати такі рішення самостійно, без нас.

Я на чоловіка така зла, що словами не передати. Як йому може бути байдуже, адже зараз вирішується доля його єдиного сина. Може, якщо б він сказав своє батьківське слово, то син би хоч його послухав?

Наближається Різдво, сімейне свято, яке я не хочу провести на самоті, але що мені робити?

Як правильно поступити в цій ситуації?

Cпеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.