fbpx
Життєві історії
В цьому році я вирішила не їхати на Новий рік додому. Моє теперішнє життя в Римі мені подобається. Вдома мене ніхто не чекає, єдина донька і та на мене ображається

Більшість заробітчанок, з якими я спілкуюся в Італії, дуже хочуть додому.

А я можу сказати, що не зважаючи на те, що і мені непросто на чужині, моє теперішнє життя мені подобається.

Я працюю в Італії, живу в Римі, і вже майже 10 років я їм заробітчанський хліб.

Доглядаю я літню італійку, в якої я працюю баданте вже 8 років. Це моя друга робота, на першій я була два роки, а потім синьйори не стало.

В дім Донати я потрапила через свою подругу, вона працювала по сусідству з нею, так і залишилася, зараз моїй італійській синьйорі 88 років, але виглядає вона значно молодшою.

У мене з нею склалися дуже добрі стосунки, вона мені як мама, я могла з нею поговорити на будь-яку тему, вона завжди і вислухає, і добру пораду дасть.

Коли я їхала на заробітки, я залишила вдома свою 20-річну доньку Вікторію. Я вважала, що вона вже доросла і її можна без проблем залишити. Зрештою, я їхала і заради неї те, щоб їй допомогти.

Жили ми одні у власному будинку, моєї мами не стало кілька років перед тим, як я поїхала, а чоловік пішов з сім’ї, коли доньці було три роки.

Я поїхала з метою відбудувати будинок і відкласти собі трохи грошей на старість, та й дочці трохи допомогти теж.

Планувала собі, що їду максимум на п’ять років, а вже минуло десять і додому я поки не збираюся.

Та й кому я вдома потрібна? Єдина донька і та відмовилася від мене.

Вісім років тому Вікторія вийшла заміж, відразу після закінчення університету. Я не мала нічого проти, зять видався мені хорошим, я приїхала, весілля їм зробила.

І тут мене чекав перший сюрприз – Вікторія з чоловіком вирішили, що в селі вони жити не хочуть і що я маю купити їм квартиру. А що я там заробила за неповних тоді два роки?

Нічого! Ну як, трохи було, але ж я борги віддавала, весілля робила, на квартиру точно б не вистачило.

Кажу їм – живіть поки в селі, а там видно буде. Та молоді не захотіли.

Дочка почала говорити про частку в будинку, яку вона хоче продати. Я пробувала їй пояснити, що у нас не настільки великий будинок, щоб продавати половину чужим людям?

Ну як вона собі це уявляє?

Я мала повертатися на роботу, так ми ні на чому і не зійшлися. Я була дуже засмучена поведінкою доньки, не очікувала я від неї такого.

Вони залишилися жити в нашому будинку, але щодня дочка мені телефонувала і випрошувала гроші на квартиру.

Всі наші розмови з дочкою чула Доната, і вона була неприємно здивована поведінкою моєї доньки.

Синьйора теж мала єдину доньку, жила вона окремо, але дуже піклувалася про свою маму, не було і дня, щоб вона не зателефонувала, заїжджала кілька разів на тиждень з повною сумкою продуктів. Мені зарплату теж вона платила.

Літня італійка мені порадила ні в якому разі не погоджуватися на продаж будинку заради квартири для доньки.

Я і сама розуміла, що так буде не зовсім добре: я залишуся без дому, а квартира доньки буде спільно нажитим майном, бо куплена в шлюбі, попробуй потім доведи, що це за мої гроші.

Тому я сказала доньці, що поки про її частку говорити рано. Вона образилася, зібралася і разом з чоловіком пішла жити на квартиру. А зі мною перестала спілкуватися, зовсім.

Я спочатку це дуже важко переживала, адже ріднішої за неї у мене нікого немає. Я просто не розуміла, за що рідна дитина так зі мною негарно поступає.

Але Доната мене заспокоювала, що я все правильно зробила і донька колись це зрозуміє.

Минуло ще вісім років. Моя донька розлучилася з чоловіком.

Ми з нею згодом помирилася, і я купила квартиру і оформила її на неї – для мене важливо, щоб внучка мала де жити.

Не знаю, чи правильно я тоді зробила. Може, якби житлове питання було вирішене з самого початку, то сім’я б збереглася?

Та й по дочці бачу, що вона мене до кінця так і не пробачила, і десть в глибині душі вважає мене винною, що все так сталося.

Невже і справді я винна в тому, що особисте життя моєї доньки не склалося? Це питання навіть тут, на чужині, не дає мені спокою.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page