fbpx
Життєві історії
В цьому році я відчула, що ні зять, ні дочка не хочуть, щоб я приїжджала на Різдво додому. Я пояснюю, що 60 років – ювілей як-не-як, а дочка каже, мамо, тут нам не до свят, чого будете їхати. І зять її підтримує, те саме каже. Потім я зрозуміла, в чому справа, мені родичка моя подзвонила в Італію, і розповіла, що в нашому будинку тепер живе сваха з сватом

Зараз я стою перед непростим вибором – їхати додому і жити звичним життям, чи залишитися в Італії і спробувати почати все спочатку. Хоча це і смішно звучить, адже мені в цьому році на Різдво виповниться 60 років.

Я заробітчанка, і куштую заробітчанського хліба майже 15 років. Історія моя банальна, тут таких багато: в 45 я розлучилася з чоловіком, бо він знайшов собі іншу. Дочка наша заміж вийшла, і я поїхала закордон з двох причин: щоб трохи забутися і щоб дитині на квартиру заробити.

Зятя дочка привела до нас в квартиру, я все зароблене їм і відправляла. Моя дочка відразу сказала, що грошима буде розпоряджатися її чоловік. Я не мала нічого проти, зять мені видався порядною людиною, та й до роботи він був беручкий.

Спочатку ми планували купити їм квартиру, але потім зять запропонував будувати будинок, великий – один на всіх. Щоб коли я повернуся, ми жили всі разом.

Така пропозиція мені дуже сподобалася, я уявляла, як граюся з онуками на власному подвір’ї, то ж ще більшою завзятістю висилала гроші.

Мене трохи насторожив той факт, що зять все оформляв на себе, але дочка мене заспокоювала, що з документами багато мороки, не буду ж я приїжджати і ходити по всіх інстанціях з папірцями.

Сама вона в декретах сиділа, спочатку в одному, потім в другому, то ж з дітьми їй теж було ніколи справами займатися. Все робив зять, тому він на себе все і оформив.

Будинок вийшов на славу, діти там вже років 5 живуть. А я приїжджаю раз в рік у відпустку. Все завжди наче було нормально, але в цьому році я відчула, що ні зять, ні дочка не хочуть, щоб я приїжджала.

Я пояснюю, що 60 років – ювілей як-не-як, а дочка каже, мамо, тут нам не до свят, світла нема, війна в країні, чого будете їхати? Святкувати і так ми нічого не будем. І зять її підтримує, те саме каже.

Потім я зрозуміла, в чому справа, мені родичка моя подзвонила в Італію, і розповіла, що в нашому будинку тепер живе сваха з сватом – зять забрав батьків до себе. Найцікавіше, що мені про це і словом ніхто не обмовився, дозволу не питали.

Я дуже ображена на них, плакала кілька днів, ну як так можна з рідною мамою поступити? Невже не можна було по-людськи запитати, обговорити, порадитися? Свати родом з Півдня, там зараз непрості часи, я все розумію, але запитати мене можна було чи ні?

Тут, в Італії, в мене є один чоловік, з яким ми спілкуємося уже довший час. Він італієць, розлучений, живе у своєї мами, бо при розлученні все їхнє майно забрала дружина, ну, або майже все. Закони у них тут такі. А я працюю в них, якраз доглядаю його маму.

Альберто, так звати цього чоловіка, дуже шкодує мене. Він знає мою історію, і впевнений, що коли я повернуся додому, нічого доброго з цього не вийде. Натомість він пропонує мені вийти за нього заміж і залишитися з ним в Італії.

Я про це ніколи не думала, тому розгубилася і не знаю що робити. Приймати пропозицію Альберто чи все ж повертатися додому?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page