Гроші, гроші, гроші… Коли їх нема – погано, а коли є – теж не дуже добре, бо мої діти ніяк ними поділитися не можуть.
В Іспанію на заробітки я вирушила однією з перших в селі. Навіть не хочеться згадувати, як важко мені було на чужині перший час.
Та я розуміла, що в мене двоє дітей, і їх треба якось тягнути, а на чоловіка надії мало. Він лише до чарки і до друзів тягнувся, а на сім’ю йому байдуже було.
На той час сини якраз школу закінчили і в училище поступили. А я зрозуміла, що поки вони вчитимуться, я маю кілька років, аби щось заробити.
Як і більшість заробітчанок, я думала, що їду на 3-4 роки, а по факту я тут вже 21 рік, і додому поки що не збираюся з кількох причин.
По-перше, мені нема куди повертатися, бо невістки так окупували мою територію, що бачу, що мені там місця немає.
А по-друге, мої діти так звикли до того, що я їм щомісяця гроші висилаю, що вони собі без мене просто раду не дадуть.
Якщо чесно, то з мене вже всі люди в селі сміються, що я 40-річних синів досі утримую.
Вони, начебто, і десь підпрацьовують, але постійної роботи не мають. От я і мушу їм фінансово допомагати.
За ці 20 років, що я за кордоном на заробітках була, я дві хати збудувала на нашому подвір’ї. Сини, начебто, мирно між собою живуть, а ось невістки ніяк порозумітися не можуть – миру і злагоди там немає.
Я коли приїжджаю додому на кілька днів у відпустку, то ні одна, ні друга невістка мене в свою хату не кличуть, хоча добре знають, за чиї гроші вона збудована.
То я ті 2-3 тижні живу в своїй старій хаті, яку вже зносити пора, бо ремонтувати там нема що.
В цьому році я в серпні вдома була 3 тижні, і такого надивилася, що вирішила, що тепер синам і невісткам не дам жодного свого євро, вони нехай нарешті самі заробляють, а я для себе мушу щось підскладати.
Я з дороги лише приїхала, а вони замість того, щоб мене в хату в свою ванну пустити, стіл гарний накрити, питають, скільки я грошей цього разу з собою привезла.
Я їм кажу, що помитися з дороги хочу, а вони одна на одну тицяють, мовляв, а чого до мене, до них ідіть, мамо!
Тут вже сини втрутилися, бо побачили, що я не на жарт розізлилася. Старший забрав мене до своєї хати, а молодший сказав дружині, щоб обід готувала.
Майже весь час, поки я була вдома, невістки між собою лаялися, все рахували, скільки кому я грошей дала.
В кінці, коли я вже збиралася їхати назад в Іспанію, я їх заспокоїла, що тепер нікому нічого не дам!
І я не жартую. Я нарешті зрозуміла, яку велику помилку зробила – навчила дітей на свої гроші.
Вони образилися на мене, та мені тепер байдуже, тепер кожен сам за себе. Мені 65 років, а у мене за душею нічого немає, навіть не маю куди повертатися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
