Гроші, гроші, гроші… Коли їх нема – погано, а коли є – теж не дуже добре, бо мої діти ніяк ними поділитися не можуть.
В Іспанію на заробітки я вирушила однією з перших в селі. Навіть не хочеться згадувати, як важко мені було на чужині перший час.
Та я розуміла, що в мене двоє дітей, і їх треба якось тягнути, а на чоловіка надії мало. Він лише до чарки і до друзів тягнувся, а на сім’ю йому байдуже було.
На той час сини якраз школу закінчили і в училище поступили. А я зрозуміла, що поки вони вчитимуться, я маю кілька років, аби щось заробити.
Як і більшість заробітчанок, я думала, що їду на 3-4 роки, а по факту я тут вже 21 рік, і додому поки що не збираюся з кількох причин.
По-перше, мені нема куди повертатися, бо невістки так окупували мою територію, що бачу, що мені там місця немає.
А по-друге, мої діти так звикли до того, що я їм щомісяця гроші висилаю, що вони собі без мене просто раду не дадуть.
Якщо чесно, то з мене вже всі люди в селі сміються, що я 40-річних синів досі утримую.
Вони, начебто, і десь підпрацьовують, але постійної роботи не мають. От я і мушу їм фінансово допомагати.
За ці 20 років, що я за кордоном на заробітках була, я дві хати збудувала на нашому подвір’ї. Сини, начебто, мирно між собою живуть, а ось невістки ніяк порозумітися не можуть – миру і злагоди там немає.
Я коли приїжджаю додому на кілька днів у відпустку, то ні одна, ні друга невістка мене в свою хату не кличуть, хоча добре знають, за чиї гроші вона збудована.
То я ті 2-3 тижні живу в своїй старій хаті, яку вже зносити пора, бо ремонтувати там нема що.
В цьому році я в серпні вдома була 3 тижні, і такого надивилася, що вирішила, що тепер синам і невісткам не дам жодного свого євро, вони нехай нарешті самі заробляють, а я для себе мушу щось підскладати.
Я з дороги лише приїхала, а вони замість того, щоб мене в хату в свою ванну пустити, стіл гарний накрити, питають, скільки я грошей цього разу з собою привезла.
Я їм кажу, що помитися з дороги хочу, а вони одна на одну тицяють, мовляв, а чого до мене, до них ідіть, мамо!
Тут вже сини втрутилися, бо побачили, що я не на жарт розізлилася. Старший забрав мене до своєї хати, а молодший сказав дружині, щоб обід готувала.
Майже весь час, поки я була вдома, невістки між собою лаялися, все рахували, скільки кому я грошей дала.
В кінці, коли я вже збиралася їхати назад в Іспанію, я їх заспокоїла, що тепер нікому нічого не дам!
І я не жартую. Я нарешті зрозуміла, яку велику помилку зробила – навчила дітей на свої гроші.
Вони образилися на мене, та мені тепер байдуже, тепер кожен сам за себе. Мені 65 років, а у мене за душею нічого немає, навіть не маю куди повертатися.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Проживши з чоловіком майже 20 років, я і не підозрювала, що у нього є дочка. Все з’ясувалося лише після того, як його не стало. Василь попросив мене лише про одне – не скривдити його дитину, перед якою він і так дуже завинив
- В Канаді ми були з сином пів року, я туди така радісна їхала, що розпочну нове життя. Дісталися ми в аеропорт і тут почалася нова реальність. Нас поселили в якомусь селі, автобусів немає, роботу нереально знайти. Не такою я Канаду уявляла. Аж тут мама з України мені дзвонить
- Я вирішила не їздити додому, бо дітям від мене лише грошей завжди треба. Я їм зателефонувала, і повідомила, що житло хочу купити. Вони дуже здивувалися, коли дізналися де і кому я хочу житло придбати, і сказали, що справжня мама так би ніколи не вчинила
- Нещодавно свекруха у спадок отримала будинок в селі. Я дуже зраділа, коли почула цю новину, бо була впевнена, що тепер батьки мого чоловіка переїдуть в цей спадковий будиночок, а нам квартиру свою залишать. Ми з чоловіком зібралися, і пішли до них на розмову. Я прямо запитала, які у них плани щодо будинку і щодо цієї квартири. І отримала дуже неочікувану відповідь
- Коли син моєї подруги одружувався, Олена останні копійки свої зібрала, ще й позичати багато довелося, щоб купити гарний подарунок молодим, бо свати її дуже багаті люди. Та сваха навіть і не глянула на той подарунок: – Дрібниця якась. Вона ж бідова у нього