В цьому році я приїхала додому з думкою, що на цей раз я вже про все розповім чоловікові, і ми з ним розлучимося.
Все ж час і відстань роблять своє – я вже 16 років на заробітках в Італії, додому приїжджаю раз в рік, то ж про яке сімейне життя може йти мова взагалі?
З Іваном ми одружилися молодими, зналися з самого дитинства, бо виросли в одному селі, ще й на одній вулиці.
Коли Іван зробив мені пропозицію, я відразу погодилася, бо на той час мені здавалося, що у нас з ним високі почуття, і що наша любов триватиме вічно.
Та вся романтика розбилася об побут вже в перший рік нашого сімейного життя.
Жили ми у мене, разом з моєю мамою. Будинок у нас був невеликий, і до того ж, старий. А грошей, щоб його відремонтувати, у нас не було.
Згодом у нас народилася донька, Настею назвали. Я думала, що поява у нас дитини змінить світогляд чоловіка, і він почне думати, як більше заробляти, щоб забезпечити нашій дитині достойне майбутнє.
До Івана у мене претензій не було, він був чудовим чоловіком і батьком, ніколи голос ні на мене, ні на доньку не підняв. Але от не вмів чоловік заробляти гроші, від слова зовсім.
Його задовільняв той стан речей, який був, а я розуміла, що треба рухатися, інакше ми так все життя проживемо в старій бабусиній хаті.
То ж коли жінки з нашого села почали їздити на заробітки за кордон, я теж вирішила спробувати.
Чоловік мене не затримував, сказав – їдь, якщо вже так вирішила.
І це мене неабияк образило, бо Іванові було легше мене в Італію відправити, ніж самому щось робити.
За 15 років багато чого змінилося. Мами моєї не стало. Донька вийшла заміж і привела зятя додому.
У мене в Італії з’явився чоловік, про якого ніхто вдома не знає.
І лише Іван спокійно живе собі в хаті, збудованій за мої гроші, і вважає, що у нас все добре.
Та доброго насправді мало, бо ми давно стали чужими один одному.
Я наважилася і все розповіла чоловікові, що в мене в Італії є інший чоловік, і що я хочу розлучення.
Я чекала на всяку реакцію чоловіка, але тільки не на таку. Іван спокійно мені сказав, що все знає, і нічого не має проти.
Але чоловік просить мене не розлучатися з ним, бо йому нема куди йти. Поки ми з ним одружені про людське око, він почувається господарем в домі, а коли я з ним розлучуся, він буде ніким.
То ж Іван не хоче розлучення, вважає за краще залишити все так, як є.
А я вже й не знаю, що мені робити?
Як буде правильно вчинити в моїй ситуації?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
