Моя свекруха на заробітках в Італії вже 20 років. Ми з чоловіком одружилися 15 років тому. Вона на весілля приїхала, і назад поїхала.
Михайло мій у своїх батьків єдиний син, то ж він з батьком залишилися вдома одні на господарстві, як мама на заробітки подалася.
А вже потім до них прийшла жити і я. Чоловік запропонував, щоб після весілля ми жили у нього.
Свекруха цю ідею підтримала, сказала, що дім потребує господині. Вона пообіцяла, що буде передавати нам гроші з Італії, щоб ми будинок ще один на подвір’ї будували.
При чому, вона відразу сказала, що новий будинок – то для нас. А вона, як повернеться, буде жити в своїй старій хаті.
Дім ми збудували, вже живемо в ньому 5 років. Про свекруху теж не забули, її будиночок ми так відбудували, що любо глянути, тепер там є і ванна, і туалет, і кухня.
Мама чоловіка раділа, казала постійно, що ми великі молодці, не викидаємо грошей на вітер, як інші діти заробітчан, а всі зароблені нею євро в справу пустили.
В цьому році свекруха вирішила повертатися назавжди додому. Приїхала вона, глянула на свій дім, і сказала, що жити в ньому не хоче, тому попросила, щоб ми їй в нашому будинку кімнату виділили.
Мені ця ідея зовсім не сподобалася. Кажу чоловікові:
– Ми так не домовлялися! Я не зможу ужитися на одній кухні з твоєю мамою!
А він лише знизує плечима:
– А що я можу їй сказати? Вона сама так захотіла.
Свекруха аргументувала це тим, що не хоче жити з своїм чоловіком, бо за цей час вони стали чужими один одному. От вона і вирішила жити окремо від нього.
Я нічого не маю проти. Але чого це має бути за наш рахунок?
Я в розпачі, просто не знаю, що робити. Свекруху не виженеш, бо ж все зроблено за її гроші.
Але і жити з нею я не зможу. Ми так не домовлялися!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
