Я поїхала в Італію через свою сваху, уявляєте! Ніхто мені не вірить, що саме так і було.
Я на заробітках вже 14 років, поїхала, як тільки моя єдина донька заміж вийшла.
Маринку свою я сама ростила, бо чоловіка у мене не було, він мене покинув, як я тільки йому оголосила про те, що дитину чекаю.
Жили ми в селі, разом з моїми батьками. Батько мій був дуже хорошим господарем, і хату добротну після себе мені залишив.
Я завжди вважала, що живу не гірше за інших: будинок в мене є, город є, господарку тримаю, тому всі свої продукти, домашні. І роботи ніякої я не боялася, працювала трактористкою на місцевій фермі.
Донечка у мене росла красунею, і розумницею, тому я не хвилювалася за її майбутнє. Думала, що прийде час, і знайде моя Маринка собі доброго чоловіка, та й разом вже будуть собі старатися.
Так і сталося, донька в 23 роки заміж зібралася. Вона якраз університет закінчила, і на роботу влаштувалась.
Обранцем її став хлопець з міста, Максим, на 3 роки старший за неї. Наречений доньки теж уже працював, але досі жив в квартирі разом з своєю мамою.
Сваха моя виявилася гордою і зарозумілою жінкою, вона все життя була дружиною великого начальника, тому і звикла задирати ніс вгору. Її чоловіка не стало кілька років тому, але звичка поводитися зверхньо у неї залишилася.
На сватанні, коли майбутній зять з мамою приїхали до нас, сваха навіть не приховувала свого розчарування.
– Бідненько ви живете, – сказала вона. – Я сподівалася, що мій син вибере собі щось краще.
Я тоді їй нічого не сказала, бо не хотіла псувати стосунки з самого початку. Але мені було прикро, бо я вважала, що у нас все добре.
Жити до нас після весілля зять не захотів іти, я впевнена, що це його мама так його налаштувала.
До себе сваха молодих теж не взяла, бо вона сказала, що спокою хоче.
Пішли наші молодята на знімне житло. Все у них було б добре, якби сваха до них постійно не втручалася. Вона весь час каламутить воду, і всьому звинувачує нас, чи точніше сказати, мене, що я свою доньку заміж видала з пустими руками.
Мені настільки було неприємно це слухати, що зрештою, я зібралася і поїхала в Італію. Набридло слухати, що ми злидарі. І доньку шкода було, бо їй найбільше від свекрухи діставалося.
За 5 років я купила дітям квартиру, і ремонт сучасний зробила, і меблі потім теж купила їм.
Сваха трохи пом’якла, вже перестала називати мою дитину злидаркою, навіть подружилася в якійсь мірі з нею, особливо після того, як внуки з’явилися.
Як бабуся сваха непогана, внуків вона любить, часто до них приходить.
Мене ж внуки, на жаль, бачать лише через екран телефона. Я приїжджаю рідко, раз в рік на кілька днів, і не встигаю ними натішитися, бачу, що ту бабусю вони люблять більше, ніж мене.
А в цьому році приїхала я у відпустку, і запросила дітей з онуками до себе. І сваху покликала теж. Я свій будинок так перебудувала, що його просто не впізнати.
Сваха моя дар мови втратила, коли побачила, як я тепер живу.
– А Ви молодець, – каже вона мені. – Доробилися так, що не кожна жінка з чоловіком разом так зможуть, а Ви все одна заробили.
– То, свахо, дякуючи все Вам, – сміюся.
Вона не зрозуміла, що я цим хотіла сказати. Може, і не треба. Навіщо ворушити минуле? Тепер у нас усіх все добре, то нехай так би і було надалі.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
