fbpx
Життєві історії
В цьому році, на жаль, не стало моєї мами. Не минуло і тижня, як сестра завела розмову про батьківську квартиру. Я сказала, що мама зробила заповіт на нас порівну, але сестра мене ошелешила, що квартира належить лише їй. Мати і сестра вирішували це питання за моєю спиною, як ніби я чужа і стороння для них людина

Мені завжди було складно довіряти людям, а тепер я взагалі не знаю, що робити. Коли мені було 20 років, я зустрічалася з хлопцем. У нас все йшло до весілля, я навіть встигла сукню купити. Ресторан був замовлений, гості запрошені. А за два тижні до весілля наречений усе скасував, виявилося, що інша дівчина чекає від нього дитину.

Весілля відбулося, але не зі мною. А я відтоді перестала вірити людям. Весільну сукню я не стала продавати. Вона висить у мене в шафі як нагадування про те, що з людьми треба бути обережними. Добре, що у мене хоч була чудова сім’я, яка мене тоді дуже підтримала.

Мої батьки намагалися нам з сестрою дати все, що могли. Ми жили в чудовій трикімнатній квартирі, разом з тим батьки спромоглися купити ще дві: двокімнатну для моєї сестри і однокімнатну для мене. Ремонт в квартирах ми вже робили за свої гроші. Кому дістанеться батьківська квартира я не думала до останнього часу.

Багато рідних людей через спадщину стають чужими один одному, але я і подумати не могла, що це торкнеться і мене. Зараз ми з Іванкою, моєю молодшою сестрою, живемо в своїх окремих квартирах, які нам купили батьки. Батька не стало три роки тому, а в цьому році, на жаль, не стало і мами.

Не минуло і тижня, як сестра завела розмову про батьківську квартиру. Я сказала, що мама зробила заповіт на нас порівну, так що проблем не буде. «Це вона тобі так сказала, щоб не засмучувати тебе і щоб між нами завчасно не виникало неприязні, а в дійсності квартира моя» – відповіла сестра.

Я не повірила їй, поки вона не показала документи. Все було дійсно так, квартира виявилася її, про мене жодним словом ніхто не згадав. Мене не цікавить квартира, просто хочу зрозуміти, чому мама так поступила, якщо вони з батьком нас любили однаково?

Зараз мені 38 років, сестра сказала, що я живу одна і навряд чи вийду заміж, а у неї двоє дітей. Тому мама залишила квартиру як би онукам. Якщо це так, то чому цей факт приховали від мене? Я б не заперечувала, мені комфортно і в своїй однокімнатній квартирі, а заміж я дійсно навряд чи вже вийду. Своїх племінників я дуже люблю і якщо у мене не буде власних дітей, я збиралася і свою квартиру колись записати на одного із них.

Мені для них не шкода, просто мені образливо, чому зі мною ніхто не порадився. Я все розумію, але від того мені не легше. Мати і сестра вирішували це питання за моєю спиною, як ніби я чужа і стороння для них людина.

Сестра, бачачи мій стан, запропонувала мені невелику суму грошей, не половину вартості квартири, звичайно ж, у неї таких грошей немає. Але я відмовилася. Мені нічого не потрібно. Мама не тільки позбавила мене спадщини, а й зіпсувала пам’ять про себе, а ще зробила нас з сестрою чужими людьми. Сумно. Як тепер після всього вірити людям?

Фото ілюстративне – MedPortal.

facebook