Коли я ходила в дитячий садочок, мені подобався один хлопчик, звали його Денис. Ми постійно гралися разом, а коли хтось з нас занедужував, то ми дуже сумували одне без одного. Коли ми пішли до школи, так сталося, що Денис з батьками переїхав в інше місто. З часом я про нього стала забувати, але й досі пам’ятаю як сумувала тоді.
Після школи я вступила до інституту і, яким же було моє здивування, коли в списках своїх одногрупників я побачила знайоме прізвище та ім’я. Так, дійсно це був той самий Денис. Коли я до нього підійшла, він не відразу мене впізнав, але коли згадав, то на радощах підхопив мене на руки. Ми дуже довго спілкувалися, на всіх парах сиділи поруч і вже ніколи не розлучалися.
В цьому році ми з чоловіком відзначили річницю весілля – це 15 років спільного життя і в нас двоє дітей. Все наше сімейне життя просякнуте коханням і повагою.
А наш сімейний альбом починається не весільними фото, а фотографіями зі святкових ранків і новорічних ялинок в дитячому садку. Ось така у мене щаслива історія, яку чоловік з гордістю любить всім розповідати.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
