fbpx
Життєві історії
В цьому році мені виходити на пенсію. Але у мене немає спадкоємців, немає рідні, кому можна залишити нажите мною за все життя, а у мене добра вистачає. А нещодавно до нас підселилася одна сімейна пара. Вони, наче, непогані люди, вітаються зі мною, продукти піднесуть, двері притримують. Вони орендують квартиру, живуть небагато і я стала до них приглядатися

Буває так, що життя складається дуже незвичайним чином. Цим і хочу з вами поділитися, бо більше мені немає з ким навіть поговорити. В цьому році мені виходити на пенсію. Старість вже на підході, починаю про все це думати. Про саме цінне, про вічне.

А найбільше засмучує, що немає ніяких спадкоємців у мене, немає рідні, кому можна залишити нажите мною за все життя.

З мого життя роман можна писати. Я народилася в невеличкому селі. Батьків у мене не стало рано. Виховувала мене бабуся, і крім неї у мене нікого не було. Вона лише і розгледіла мій талант. Я любила книжки виразно читати, вірші всякі розповідати. З дитинства мріяла стати актрисою. Бабуся мене в цьому підтримувала постійно. Коли я школу закінчила, вона назбирала грошей, відправила мене навчатися в столицю.

І я вступила до театрального. Але провчилася недовго, тому що мені важко було знайти якусь роль.

До мене сваталися декілька раз непогані чоловіки, але я вирішила пожити для себе поки і заміж не спішила. Чого мені тоді тільки не дарували. Шуби, прикраси, косметику з-за кордону.

А потім я все таки вийшла заміж за одного чоловіка, та зі Святославом ми прожили всього пару років, потім розлучилися, він залишив мені трикімнатну квартиру.

Одним словом за свої найкращі роки я не змогла влаштувати своє життя, не встигла озирнутися – пройшла молодість. А як краса пішла, так і я нікому не потрібна стала.

Залишилася я одна. Бабусі моєї не стало, заміж більше я не вийшла.

Багато хто після сорока для себе діток народжують, а я і дітей особливо не хотіла. Знаходила якісь підробітки, потихеньку продавала своє майно, що надарували, так і жила. Хороша подруга у мене була тільки одна. Її не стало в минулому році. Тоді я і задумалася, а кому квартира дістанеться, як мене самої не стане? Не хочу державі віддавати.

Останні кілька місяців живе зі мною в одному під’їзді сімейна пара. Хороші такі, привітні люди, і двері притримають, і про здоров’я запитають, і продукти допоможуть донести. Не шумлять, працюють, стараються все, ходять за ручку. Дивлюся на них і так світло на душі стає.

Самі вони квартиру в оренду взяли, видно, що небагаті люди вони. Я ось і думаю, може, написати заповіт і їм квартиру залишити? Мені вона там високо точно ні до чого, а добру справу зробити хочеться, щоб хтось про мене пам’ятав. Дивно це буде, ось так, практично чужим людям квартиру заповідати?

Я просто надіюся, що вони доглянуть мене на старості років. Лише, як зрозуміти, що вони хороші люди?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – beta.nv86.

facebook