В цьому році додому я приїхала не одна, а привезла з собою італійця, і тепер вже про це шкодую.
Італія стала моїм другим домом ще 15 років тому. Я тоді якраз з чоловіком розлучилася, і у віці 45 років вирушила за кордон шукати щастя.
Наша донька студенткою була, вчилася в обласному університеті, там і жила в гуртожитку весь тиждень, і лише на вихідні приїжджала додому.
То ж наш будинок пустував, тому в ньому залишився жити мій колишній чоловік, йти йому і так не було куди.
Я додому приїжджала раз в рік, у відпустку на 3-4 тижні, і назад поверталася на роботу. Моя донька заміж вийшла, і вони з зятем у нас на городі стали хату будувати. За мої гроші, звичайно.
Впоралися ми аж за 10 років, бо починалося все скромно – планувався маленький будинок, а в результаті апетити поступово зростали під час будівництва, і вийшов не будинок, а двоповерховий палац.
Ну нехай, хіба мені шкода для моєї єдиної дитини, я ж заради неї сюди і поїхала.
Тільки дочка з зятем переїхали в свій будиночок, не стало мого колишнього чоловіка, і наша хата залишилася пустою.
Донька відразу скомандувала – тепер, мамо, тобі робимо будинок.
За наступних 5 років донька і зять перебудували мій будинок до невпізнання, я коли на нього подивилася, то аж руками сплеснула, адже навіщо мені одній такий великий дім?
Тепер, власне, про італійця… Саме мої будинки його так вразили, що він після подорожі зі мною в Україну дуже змінився.
Роберто мені не раз пропонував виходити заміж, але я відмовлялася, тому ми з ним просто жили разом.
Зустрічаємося ми вже років 8, і весь цей час Роберто проситься зі мною, каже, що хоче Україну побачити.
А я не хотіла його привозити в село, бо що люди скажуть – при живому чоловікові привезла додому італійця?
Та зараз, коли чоловіка немає, в мене і аргументів не залишилося, тому я привезла в цьому році італійця додому.
Взалі, він хотів подивитися як я живу, адже бачив лише все по фото, які я йому інколи показувала, і за розповідями моїми, які я йому розказувала.
Але одне чути, а зовсім інше – бачити. Роберто аж рота роззявив, коли я йому показала два свої величезні будинки (до слова, він в Італії живе в значно скромнішому домі).
Настрій у нього відразу змінився, я це помітила.
– Навіщо вам таких хоромів? – якось запитав він мене.
– Не знаю, всі так роблять, і я теж не хотіла бути гіршою за інших, – відповіла я йому.
Роберто мене не зрозумів, особливо, коли я йому сказала, що багато з цих величезних будинків в селі стоять просто зачиненими, бо їхні власники ще досі на заробітках.
Коли ми повернулися після відпустки в Італію, мій Роберто змінив своє ставлення до мене – перестав давати мені гроші, перестав дарувати подарунки, як він це зазвичай робив, і сказав, що відтепер ми будемо скидатися навіть на продукти.
Я дуже шкодую, що привезла його до себе додому і показала, як я живу. От навіщо було це робити? Жили собі та й жили, а тепер навіть не знаю, що робити далі…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
