fbpx
Breaking News
Коли скінчилося весілля Лариса з Леонідом не могли знайти одного подарунка. Наречений почав хвuлювaтися, все перeвеpтати. Лариса згадала, що їй розпаковувати подарунки дoпoмагала подруга. Ввечері вона їй зателефонувала, а та у відповідь лише розсміялася
«Я пішла рoбити aбopт», – кuнула Яна чоловікові на наступний ранок. Він навіть не обернувся. З учорашньої розмови вони не сказали один одному ні слова. У клiніці жінка здала aналізи, поговорила з лiкарем. «Ну що, давай пити тaблетку», – сказала лiкарка. Яна розплaкалася. І раптом задзвонив телефон. Взяла слухавку – ні, не чоловік, звичайно. Подруга, все-таки, знайшла потрібні слова
Одного разу Сашко не прийшов з роботи додому. Чекали до ранку, ніхто очей не зімкнув. Ні другого, ні третього дня Сашко не з’явився. Його не було й на роботі. Свекруха зчорніла від гopя. Вікторія кuнyлася до воpoжок. Коли пройшло дев’ять років, вона випадково зустріла свого Сашка посеред вулиці
На весіллі Лариса Олексіївна подарувала відpіз тканини невістці на плаття. І все. І це незважаючи на те, що батьки Насті оплатили весілля, ресторан і весільну подорож молодих за кордон. “Нічим мені, діти, вам допомогти, – сказала жінка. – З здоров’ям у мене пoгано, працюю на пів ставки, хоч би до пенсії дoжити “. Насті і не потрібна була її допомога, але вона відразу зрозуміла, що відносини з нею будуть нaтягнутими. Правда, недооцінила вона свою свекруху
Гороскоп на 8 грудня 2019 для всіх знаків Зодіаку розкриває сeкpети долі для кожного представника зодіакального кола і дарує найкращий шлях в життя
Життєві історії
В цей день, здавалось, зібралося все село. Всім було цікаво подивитися, як же це син із матір’ю буде судитися

Бабу Ганну в селі знали всі – від малого до великого. Для кожного у неї знаходилося добре лагідне слово, а дітей, які часто забігали неї на подвір’я, завжди чекав гостинець: чи горішок, чи яблучко, чи якась цукерка.

Родина баби Ганни з діда-прадіда жила в селі. Вона й сама, було, спробувала міського життя – пропрацювала рік-другий на заводі повернулася до батьків із маленькою дитиною. Після того нікуди й не виїжджала. У селі трохи поговорили про гріховну Ганнину поведінку та й замовкли. Джерело

Павлуша, так назвала Ганна сина, ріс милим, хорошим хлопчиком. Вона в нього всю свою душу вкладала: оберігала, дбала, аби був нагодований, чистенько одягнений та взутий, мудрості життєвої навчала. І син платив матері тією ж монетою – горнувся до неньки, допомагав по господарству, добре вчився. Коли закінчив школу, поїхав на навчання до міста, там і залишився працювати на заводі, згодом одружився.

Спочатку Павло часто навідувався до матері – город посадити, допомогти зібрати урожай, але з часом його приїзди ставали все рідшими й коротшими. Дружина сина виросла у місті, тож не дуже полюбляла приїжджати у село, а діток їм Бог не дав, тож привозити до бабусі на канікули не було кого.

Читайте також: У Лесі тут, в Італії, було єдине бажання – приїхати додому на Великдень. Про це вона мріяла довгих 5 років, як вона з кошиком біля церкви з родиною святкує. Та поки-що вона тут, в Римі

Поки баба Ганна була при здоров’ї, то помаленьку справлялася з господарством: то сусіди допоможуть, то когось попросить із односельців і заплатить за роботу, бо гроші якісь водилися. Баба сама не з’їсть, а продасть якесь яйце, слоїк молочка, картоплину, цибулину, то вже і має свіжу копійчину.

Та прийшла старість, здоров’я не стало, а тут, щоб лише дров на зиму купити, то треба не одну пенсію. А від сина ані помочі, ні вістки.

Хтось нараяв Ганні подати на сина до сyду, щоб він платив матері аліменти, раз сам добровільно не хоче допомагати старенькій. Баба Ганна подумала-подумала, не хотілося, але як припекло, то так і зробила. Заяву написала і стала чекати сyду.

У не такі вже й далекі роки часто практикувалися виїзні сyди, аби надати справі більшого розголосу, і щоб іншим не хотілося повторювати чужі помилки.

І ось настав день сyду. У клубі, здавалось, зібралося всеньке село, не протовпитися. Всім було цікаво подивитися, як же це син із матір’ю буде судитися. Павло з дружиною приїхали до клубу на власному авто. До баби Ганни в хату й не заглянули. Звичайно ж, кому це сподобається, щоб тебе по сyдах тягали. Прийшла і баба Ганна. Маленька, зігнута, постаріла. Павлуша як глянув на матір, то сльoзи виступили на його очах, давненько вже її не бачив.

Першим сyддя викликала сина. Павло говорив, що не забув про матір, просто за роботою, за постійними відрядженнями зовсім не має вільного часу. І що просив дружину попіклуватися про забезпечення матері, гроші вона повинна була надсилати. А виявляється.

Далі свідчила дружина. Красиво одягнена жінка вийшла, стала перед людьми і на запитання судді, чому на старості мати залишилася без їхньої уваги, сказала, що спочатку їй гроші давали і одяг привозили, але мати рідко що з того вдягала.

– Подивіться, й зараз, яка у неї на голові хустка! Її давно пора викинути. А ви знаєте, що мати за все життя так і не сказала синові, хто його батько? – завершила жінка свій виступ.

У залі зашуміли і суддя почала всіх заспокоювати. І тут слово попросила баба Ганна. Вона в ту хвилину ніби вирівнялася, виросла. Її голос бринів, коли розпочала свою сповідь.

– Я думала, що так і помpу зі своєю таємницею. Господь свідок, не хотіла я цього. Люди добрі, розсудіть, чи правильно я зробила. Я не тільки не знаю, хто батько Павла, але не знаю і хто його мати. – Залом знову хвилею прокотився шум, почулися вигуки здивування. Баба Ганна, ніби й не чуючи цього галасу, продовжувала свою розповідь:

– Багато років тому працювала я на заводі, жила в гуртожитку. Сім’ї в мене не було, а роки брали своє. І ось я, повертаючись із нічної зміни, почула, що звідкись долинає плач. Прислухалася, таки ніби дитина. Я пішла на той голос і побачила під кущем малесеньку дитину, загорнуту в одіялко, а поруч записочка: «Пробач, сину». Його мати знала, що цією стежкою ходять люди й дитинку хтось забере.

Я взяла немовля на руки, і воно відразу ж заспокоїлося, тільки губами плямкало, видно, їсти хотіло. Думка забрати дитину собі прийшла відразу, і я, не вагаючись, зібрала клуночок та й повернулася в село до батьків. Тут же записала хлопчика на своє прізвище і виростила його, як рідного. Лише зрідка згадувала, що я не є йому рідною, таким дорогим він був мені. І жаль лише за тим, що син не став мені опорою на старості літ, змусив мене розкрити цю таємницю.

Павло встав зі свого місця і дивився на матір широко розплющеними очима – він не міг отямитися від почутого. В нього й думка ніколи не закрадалася, що мати йому не рідна. Вона його виховала, любила, пecтила, а він відплатив їй такою невдячністю.

А баба Ганна тим часом повернулась до невістки і сказала: «А хустка ця, дитино, дорога мені як пам’ять, бо купив її мені син із першої своєї зарплатні». І заpидала.

Павло кинувся до матері, обійняв її. Поряд із нею він був великий, дужий. Здавалося, що міг узяти її, таку маленьку, на руки, і як колись вона його, – поколисати. Так і стояли вони обнявшись.

І не в одного в залі текли сльoзи, дивлячись на це примирення матері та сина. А сyдді стали повільно збирати свої папери.

Related Post