На дворі стояла така спека, що Андрій вже безліч разів пошкодував, що поїхав в центр. Але були справи, не те, щоб невідкладні, але такі, що колись зробити таки треба було, тому він і вирішив сьогодні з ними впоратися.
Свій комфортний автомобіль він залишив на стоянці і вирішив пройтися своєю улюбленою центральною вулицею, якою він так любив колись ходити з своєю Вірою. Мимохідь нахлинули спогади… Це ж уже років 25 минуло… Тоді він був просто Андрій, це зараз він Андрій Вікторович – керівник великої фірми, шанована в місті людина.
Андрій призупинився біля старого дерева, згадав, як Віра тут йому сказала, що нікого ще так любила і що завжди буде кохати лише його, свого Андрія. Вона так щиро дивилася йому в очі, що він не сумнівався ні на хвилинку, що все це правда. Андрій тоді зробив їй пропозицію.
Хто ж знав, що разом їм бути не судилося… Щасливий хлопець прийшов додому і все розповів своїй матері, а та сказала, що не буде цього. Хто така його Віра? Студентка? Сирота, що росла без батька. Та що вона може йому дати? Андрію наречена потрібна така, щоб сімейні капітали скласти, і жити в достатку.
Батьки Андрія були заможними людьми, коли синові виповнилося 25, батько поставив його замість себе керувати їх сімейним бізнесом. Квартиру в центрі міста подарував, але все це лише за однієї умови – Андрій має відмовитися від Віри назавжди.
Спочатку Андрій був впевнений, що ніколи не кине кохану, але потім слова матері поступово зробили свою справу. Андрій одружився з Єлизаветою, донькою місцевого бізнесмена. Єлизавета була заможною, якраз про таку дружину мама Андрію і говорила.
За Андрія все вирішили батьки, і весілля відгуляли на славу. Невдовзі в новоствореній родині народився син, вся увага Андрія переключилася на дитину. Про Віру ж він став забувати… Та й він був впевнений, що невдовзі Віра теж його забуде, адже скільки таких історій…
Коли Віра почула, що Андрій, який нещодавно зробив їй пропозицію, одружується з іншою, то думала, що на цьому її життя закінчилося. Після цього була пустка… Щоб її якось заповнити, Віра відразу після закінчення університету поїхала в Німеччину. Спочатку на коротке навчання, а потім там вирішила залишитися.
Тоді Вірі було 20, а зараз – 45. Вона ще й досі молода і красива, але лише дуже сумна. В Німеччині у неї було кілька пропозицій вийти заміж, але всіх їх Віра відкидала. Сватався до неї і дуже заможний чоловік, він навіть був симпатичний Вірі, але і йому вона відмовила. Чому? Бо не любила… Нікого не любила так, як Андрія…
Вони в цей день зустрілися випадково, напевно, доля їх звела через 25 років саме біля цього дерева. Андрій відзначив для себе, що Віра стала ще красивішою. Розповідав про успіхи свого дорослого сина.
Віра як і багато років тому дивилася на Андрія закоханими очима, він так і залишився для неї найкращим. Серце вибрало його, і це назавжди.
Вони обоє розуміли, що через хвилину вони розійдуться, і, можливо, більше ніколи не зустрінуться.
– Невже бувають такі люди, які здатні пронести любов через усе своє життя? – задавав собі питання Андрій.
– А чи правильно я робила, що берегла вірність людині, якій я ніколи не буду потрібна? – думала Віра…
***
Хтось скаже – чергова вигадана історія… а от і ні… Пише Вам та сама Віра…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
