Я одружена, нещодавно у мене народилася дитина, в сім’ї у нас все добре. Але є велика проблема з матір’ю, цілком можливо, що прийдеться звернутися до суду. Судитися доведеться через банальність, а саме – житлоплощу. Наша ситуація особлива, все через її байдужість. Моїй мамі стало все одно, як я живу, їй байдуже і на внука.
Коли мені було п’ять років, не стало моєї бабусі. Незадовго до цього вона переписала свою простору трикімнатну квартиру на мене і мого батька – свого сина, в рівних частинах – пів квартири моєї, пів батька, щоб позбавити нас від бюрократичної тяганини щодо вступу в спадщину. Спасибі їй за це.
У цій квартирі потім ми жили утрьох – я, мама і тато. Зараз я виросла, вийшла заміж, у мене дитина. Разом з чоловіком ми взяли собі однокімнатну квартиру в кредит. Але рік тому сталося непоправне – неочікувано і дуже раптово не стало мого батька. Я досі не можу звикнути до думки, що його немає.
Мама теж дуже сумувала, але через рік вона познайомилася з чоловіком, і на мій превеликий подив, привела його в квартиру, яка їй належить тільки на чверть (половина – моя, татова половина розділилася навпіл – мені і їй після того, як його не стало).
Я відразу висловила мамі все, що я про це думаю. Ну навіщо їй ще одне заміжжя в її віці? І як вона могла так швидко забути батька? Моєму обуренню не було меж. Вона працює, а він цілими днями лежить на татовому дивані і дивиться телевізор, ледар, одним словом.
Розмова з мамою про те, що це неправильно, ні до чого доброго не привела. Ну нехай, Бог їй суддя. Проблема і в іншому.
Ми з чоловіком ледве справляємося з кредитом, я в декреті і отримую мізерну допомогу. У мене у власності є простора трикімнатна квартира на ¾. Мені б дуже хотілося її продати або здавати. Це була б неоціненна допомога нашому сімейному бюджету.
Я запропонувала мамі обміняти квартиру на однокімнатну, щоб вона жила в ній, а грошима, що залишилися я б погасила кредит. Але вона ніби не чує мене.
За її словами, їй тісно буде в одній кімнаті, адже у неї багато речей, великий гардероб, і тому подібне. А я знаю свою маму. Це не її слова, а слова її нового співмешканця. Мені не шкода, хай живе з ким хоче. Але не в моїй житлоплощі.
До суду йти мені не хочеться, адже і так ніякі відносини зіпсуються остаточно, але і тягнути кредит стає все важче. Як бути в такій ситуації, я не знаю. Це все-таки моя мати, яку я дуже люблю. Чи можна якось по-доброму вийти з цієї ситуації?
Фото ілюстративне – oprah.
