Ще перед нашим весіллям чоловік попередив мене, що його мама для нього – все. Тоді я сприйняла його слова до кінця. А варто було б. Жили ми зі свекрухою, тому що чоловік так звик, біля мами, без ніякого напрягу. Навіщо ще щось шукати? Мама все знає, мама всім управляє.
Перше моє знайомство з свекрухою пройшло жахливо. Спочатку їй не сподобалась моя зовнішність, потім їй не підійшов мій вік. Розкритикувавши мене по всіх параметрах, свекруха покликала мене на кухню зі словами: «Подивимося, що ти вмієш, люба. Може, хоч тут проявиш себе.»
Та не судилося, бо те, що я приготувала, свекруха відразу ж викинула у відро. «І тут тебе ще вчити і вчити» – процідила свекруха крізь зуби і пішла. Чоловік до цього всього поставився дуже спокійно. Він обняв мене і сказав: «Люба, не переживай ти так, мама тебе всьому навчить».
Мені ще в той вечір треба було від них бігти, не оглядаючись. Але я дуже любила свого чоловіка, тому подумала, що зможу, що з часом звикну. Любов і молодість взяли верх над здоровим глуздом.
Ми одружувались там і тоді, де сказала свекруха. Сукню вибирала теж вона. Перший танець для молодят замість мене з моїм чоловіком танцювала теж вона. Жодна подія в нашому житті не відбувалася без її участі. Ми жили під абсолютним контролем свекрухи – віддавали їй всі свої зароблені гроші, якщо щось і купували, то звітували потім чеками. Свекруха вирішила здавати мою квартиру, а гроші за оренду вона забирала собі.
Коли я народила дитину, вона і тут все за мене вирішила – відразу після виписки я вийду на роботу, а дитину їй залишу. Я працювала майже весь день, тому практично не бачила, як росте мій син. Він ще спав, коли я йшла на роботу, і вже спав, коли приходила. Свекруху він почав називати мамою.
Я більше не могла цього витерпіти, тому пішла до психолога. Психолог сказав, що це особлива пуповина між мамою і сином, і її практично неможливо розірвати. Або змиритися, або втікати. Додому я йшла, засмучена візитом. Не такого результату я очікувала. Я почала думати, як вибратися з цього болота, що засмоктувало мене з кожним днем все більше.
І я почала брехати – то мені не дали премію, то оштрафували, то я скинулася на подарунок начальнику. Таким чином я планувала назбирати певну суму грошей, щоб забрати сина і втекти в інше місто.
Але якось мені наснилася моя мама. Вона насварила мене у сні і сказала, що дорослі люди так не поводяться. Я прокинулася вся в сльозах і подумала: дійсно, а чому я все це терплю? Чому я таємно готуюся до втечі, якщо я можу просто взяти дитину і піти?
В той же день я поїхала на роботу і написала там заяву на звільнення. Під крики свекрухи, я збирала наші з сином речі. Дивлячись на те, як мій син злякано вчепився в свою бабусю, я зрозуміла що поступаю абсолютно правильно. Зібравши речі, я силою забрала дитину і пішла.
Я приїхала до себе на квартиру, пояснила квартирантам обставини, повернула їм гроші, і ввечері вони з’їхали. Чоловік, вже колишній, зі мною навіть не розмовляє, всім своїм виглядом показуючи, як я його розчарувала. Він спробував забрати сина через суд, але у нього не вийшло. Там же, в суді, вони домоглися побачень з дитиною тільки в моїй присутності. Пишу це все і думаю, де я була раніше? Чому я добровільно перетворилася в безсловесну рабиню? Добре, що хоч зараз я прозріла, краще пізно, ніж ніколи.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
