Я живу на краю села, сусідів у мене небагато. Поряд зі мною живе багатодітна родина, батька їхнього давно не стало, мама тягне все на собі, у неї п’ятеро діточок – старша донечка Надійка і четверо молодших хлопців. Мама і на роботу, і з дітьми, і по господарству, добре, що Надя їй допомагає в усьому.

Не забуває Надійка і про мене – зварить щось смачненького, дітей нагодує, а тоді і до мене з баночкою біжить пригощати, то борщику червоного принесе, то вареничків з сиром. І на городі мені допоможе, і вулицю позамітає, я просто не знаю, як вона так все встигає.

Дякую Богу, що маю таку добру сусідку, а то навіть не знаю, як би я без неї впоралася. Мені вже восьмий десяток пішов, і хоч я ще по землі ходжу своїми ногами, та розумію, що з кожним днем допомога мені все більше потрібна, тому я дуже ціную допомогу моєї сусідки.

Коли пенсія прийде, намагаюся їй дати гривень двісті, а вона візьме їх, піде в магазин, купить цукерок і мені несе, каже, не можу, тітко, я у Вас гроші брати. А я ж бачу, що їй потрібно, живуть бідно, вона ж в одній курточці вже зим п’ять проходила.

У мене є рідний син, але він ще тридцять років тому виїхав в Америку, там одружився і відтоді жодного разу додому не приїхав. Інколи телефонує, питає як справи. Гроші якщо і передає, то рідко, на великі свята може переказати сто доларів. Я їх не витрачаю, все на купку складаю, може колись пригодяться.

А якось прибігла до мене Надійка, напекла котлеток, принесла мені, сіла та й каже, що прийшла попрощатися, бо заміж виходить і з чоловіком вирішили їхати в місто – роботу знайдуть, житло винаймуть, та й будуть починати сімейне життя так, бо вдома ні у її нареченого, ні у неї місця немає.

Я в той вечір заснути не могла, думала, як дитині допомогти, і вирішила, що свою хату відпишу Надійці, нехай йдуть до мене зразу після весілля, місця у мене багато. Відразу ж зателефонувала синові в Америку і розповіла про те, що хочу зробити. Син мене підтримав неохоче, але розумів, що він не планує повертатися, а Надійка таки мене догляне.

Ранку я не могла дочекатися, щоб сповістити Надії про своє рішення. Вона рано встає, у них корова, а я прийшла до неї ще раніше, лиш перші промінчики сонечка з’явилися. Дівчина аж стрепенулася, подумала, що мені погано, раз я до них в таку рань прийшла.

Та я швидко пояснила в чому справа і запропонувала не тягнути, а сьогодні ж їхати до нотаріуса оформляти відповідні документи. Надійка дуже зраділа, бо не чекала від мене такого щедрого подарунка. Перепитала, чи син мій не буде проти, та я запевнила її, що все добре.

На гроші, які я зібрала, ми зробили ремонт в моєму будинку. Тепер Надія з чоловіком живуть разом зі мною, такою щасливою я давно не була – діти все по господарству роблять, любо глянути. Про маму свою і братів Надя теж не забуває, бігає до них щодня, адже живемо ми поряд.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.