Мені 55 років, я живу в селі, і я дуже люблю відкривати вікна. Особливо вночі мені подобається спати з навстіж відкритими вікнами, коли свіже повітря перемішане з співом цвіркунів.
Колись у мене був шанс жити в місті, нам свекри хотіли квартиру купити, але ми відмовилися від міського життя, бо я давно зрозуміла, що душа моя тягнеться до природи.
Тут ліс близько, річка, гриби-ягоди. А в місті що? Мені там дихати нічим.
Кілька місяців тому мій син розписався з своєю дівчиною, і оскільки поки свого житла у них немає, син попросився пожити деякий час у нас.
Ми з чоловіком не мали нічого проти, адже будинок у нас великий, місця всім вистачить.
Та й невістка, Ліля, дуже мені сподобалася – скромна і мила дівчина.
Одного разу я, як зазвичай, повідкривала всі вікна у хаті (у мене на всіх вікнах є москітні сітки для того, щоб комахи в хату не залітали), і вже збиралася йти спати.
Бачу, на кухні моя Ліля сидить, в плед замотана, і чай гарячий п’є.
– Чого не спиш, – питаю.
А вона мені так щиро відповідає:
– Холодно.
– Як холодно, адже липень місяць надворі! – ошелешено кажу я.
Ліля нічого не відповіла, просто опустила очі.
Я пішла в кімнату, і ніяк не могла заснути, хоча зазвичай свіже повітря, яке заходило крізь прочинені вікна, заколисувало мене за 5 хвилин.
І тут я раптом згадала, як я молодою прийшла в хату до своєї свекрухи. І вона робила те саме – прочиняла навстіж вікна, а мені було дуже холодно, навіть влітку, і я не розуміла, для чого вона це робить.
А тепер я стала на її місце. Мені раптом дуже шкода невістку свою стало. Вона, як і я колись, не сміє щось сказати в чужому домі.
Відтоді вікна я відчиняю лише в своїй кімнаті. А невісточку свою я бережу, їй має бути тепло у мене.
До того ж, я днями дізналася, що скоро бабусею стану! Так що тепер я свою Лілечку ще більше берегти буду!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.