fbpx
Життєві історії
В той вечір, після того, як не стало бабусі, ми зібралися на сімейну нараду. Ми з мамою і братом вирішили, що я пишу відмову від бабусиної квартири і вона залишиться Олексію, а наша квартира, де проживали ми втрьох буде моєю. Я погодилася і наступного дня пішла до нотаріуса. В душі дуже раділа, що тепер матиму своє власне житло, а через рік зателефонувала братові

Зараз у мене склалася зовсім непроста ситуація, я можу залишитися без даху над головою зовсім. І все через те, що вважала, ніби рідній людині у всьому можна довіряти.

Я зі своєю мамою та братом жила в двокімнатній квартирі. Брат Олексій на п’ять років старший за мене. Батька нашого не стало вже давно, коли мені було сім. Його мама, моя бабуся, жила в іншому місті. Інших дітей у неї не було, і заповіт бабуся написала на нас з братом.

Коли Олексій закінчив школу, вступив в університет в сусіднє місто, де жила бабуся. Щоб за гуртожиток або оренду кімнати не платити, жив брат на той час у нашої бабусі.

І якраз в тому році, коли він закінчив університет, бабусі не стало. Ми спочатку планували продати її квартиру, але потім сіли всією сім’єю і вирішили так: я пишу відмову від спадщини на користь нашого Олексія.

Брат тоді якраз влаштувався на непогану роботу, почав з дівчиною зустрічатися, планував створити сім’ю, я йому в усьому довіряла. Ну, власне житло на той час було йому просто необхідно. А я все одно жила з мамою і вчилася в рідному місті. А квартира, яка моя, мами і Олексія згодом дістанеться мені.

Загалом ми так і вирішили, що бабусина квартира дістанеться Олексію, а наша квартира буде моєю.

Брат став жити своїм життям, рідко дзвонив мені. А мами через рік не стало. Олексій навіть не приїхав тоді до нас.

Потім, коли я вже дзвонила з приводу квартири, щоб він, як ми домовлялися, переписав свою частку на мене, він все говорив мені якимись одними відмовками, що у нього багато роботи і ніяк не виходить приїхати. Загалом, годував сніданками.

Я ніяк з ним не могла домовитися. Наша мама відписала свою частку мені, ще частка була моя і так, а ще частка – брата. І ось в один прекрасний день він просто приїхав з речами до мене у нашу квартиру і сказав, що буде жити в цій квартирі, адже це і його дім. Виявилося, він давно розлучився з тією дівчиною, втратив роботу і продав бабусину квартиру. А гроші розійшлися у нього, як вода.

Він навіть не збирався виконувати свою обіцянку. Брат постійно водить сюди своїх друзів, а мені дуже непросто так жити, коли в квартирі постійно якісь чужі люди. Я відверто намагалася поговорити з ним, щоб хоча б продати квартиру, поділити гроші навпіл і кожному купити свою квартиру. Він каже: «Мені це не треба. Тобі треба – з’їжджай звідси, а мені і тут добре».

Третина квартири належить Олексію. Продати дві третини квартири, які належать мені, самі розумієте, майже нереально, а якщо покупець знайдеться, то це будуть якісь копійки. Просто взяти і з’їхати я теж не можу. У мене і грошей особливо немає, щоб щось орендувати, і чисто по-людськи я просто обурена, чому я повинна кидати свій будинок, де прожила все життя?

Я вже думала взяти кредит, щоб викупити його частку. Але продавати її він відмовився, він добре розуміє, що за свою частину житла собі не купить, а пак повноцінно проживає в квартирі і навіть за комунальні не платить. Просто не знаю, що робити. Дотепер не можу повірити, що рідний брат виявився такою недоброю людиною.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook