Марися не могла заснути, вона пила холодну каву, дивилася на полум’я вогню і розуміла, що в неї є одна ніч щоб придумати, що робити далі. Справа в тім, що кілька тижнів тому не стало її тітоньки. Тут, в селищі, вона прожила багато років, а тепер має все покинути – хазяїн будинку дозволив їй залишитись там лише за умови спільного проживання. Треба їхати, але куди?

От якби зараз поряд був її кращий друг – Мирон. Але він далеко, десь у столиці. Раптом у Марисі з‘явилась ідея поїхати саме туди. Так, вирішено – вона поїде в столицю і знайде там Мирона. Був холодний ранок. Зібравши сумку Марися вийшла на двір і зачинила двері, поклавши ключик під килимок. Вона не брала його з собою, бо більш не мала наміру повертатись сюди. Дівчина востаннє оглянула знайомі їй місця. Тут вона була щасливою, але зараз треба все залишити.

Чуже місто зустріло дівчину сірою байдужістю. Вона не мала куди йти, тому перші два дні ночувала на вокзалі і мріяла, що випадково зустріне Мирона. Але на наступний день вона зустріла зовсім інших людей, які виявились скаутами модельного агентства. Вони намалювали рожеві обрії, про які лишень могла мріяти наївна провінціалка. Марися і справді вирізнялася дуже красивою зовнішністю. Тому справи в модельному агенстві у неї дуже швидко пішли вгору. Через кілька місяців Марися перетворилась у справжню світську леді, яка могла підтримувати будь-яку тему, адже у свій час була відмінницею, яка перечитала майже усю селищну бібліотеку.

Дівчина підробляла тим, що супроводжувала досить відомих людей на вечірках та фуршетах. Одного разу вона познайомилася з Олександром. Марися була вражена його добрим ставленням до неї, Олександр не бачив в ній лише гарну ляльку, він поважав її як людину з особливим внутрішнім світом, поглядами, думками, переживаннями. І це дуже прихилило увагу дівчини до нього.

З часом їхнє спілкування переросло у щось більше. Олександр зізнався  Марисі у своїх почуттях, а незабаром і освідчився їй. Марися погодилась, але не тому, що любила, просто їй ще з дитинства не вистачало турботи, ласки, тепла, які він так щедро дарував їй. Вона нарешті відчула себе комусь потрібною.

Та думки про Мирона не давали їй спокою і Марися вирішила поїхати ще раз в село, вона дуже сподівалася, що цього разу їй пощастить і вона зустріне коханого. Та в селі Мирона не було, люди говорили, що дізнавшись про її зникнення він ще певний час перебував тут, але потім знов поїхав до столиці. Марисі здалося дивним те, що в рідному селищі її вже ніхто не впізнав, так вона змінилася. Від колишньої дівчинки не залишилося і сліду, тепер Марися була вишуканою леді з витонченими манерами.

В столицю дівчина повернулася дуже розчарованою, вона і не помічала, як пройшли дні перед заручинами, усе було як у тумані. Вона намагалась вести звичний стиль життя. Але не розуміла що і для чого робить. Плутала дні тижня, числа. Віддалилась від світу, незважаючи на фізичну присутність в ньому. Нічого її не тішило.

І ось настав день весілля. У просторому залі грала музика, починали збирались гості. Наречена була шалено красивою. Марися, як завжди була бездоганна: вишукана сукня, аксесуари, зачіска, макіяж. Звідусіль линули вітання і компліменти, компаньйони нареченого не зводили з Марисі очей, щиро заздрячи Олександру. Та Марися не помічала нічого, аж поки її погляд не зупинився на музикантах. Цього не могло бути. Від несподіванки дівчина випустила бокал і не могла вже зрушити з місця. Серед музикантів був Мирон, який теж встиг її побачити і впізнати.

Олександр відразу помітив дивну поведінку Марисі, через що дуже занепокоївся. Він запевнив кохану, що розбитий келих – на щастя, попросив принести води і допоміг їй сісти. Не розуміючи навіщо, дівчина встала і вибігла з залу, бігла довго, зупинилась лише біля мосту, де її наздогнав Мирон. В той вечір на своє весілля Марися так і не повернулася. Попереду у неї була ціла ніч розмов з Мироном про минуле і майбутнє. Олександру вдалось знайти колишню наречену вже під ранок. Коли він глянув на неї, то все зрозумів без слів. Вона міцно тримала за руку Мирона, для того аби вже ніколи не розлучатись.

– Пробач, Олександре. Але я занадто довго його шукала, щоб тепер втратити, – сказала з винуватим поглядом Марися своєму нареченому. – Ти чудовий, але не мій. Ось моє щастя, – сказала вона і міцно притулилася до Мирона.

Мирослава КРУПЕНКО.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.