fbpx

В той вечір ми були на кухні, мама пекла пироги з вишнями. В двері постукали і мама відкрила. Я тоді вперше за багато років побачила свого батька. Він покинув маму і пішов до іншої, коли мені був всього рік. Він, не знімаючи взуття, пройшов на кухню і сів на стілець, батько прийшов з порожніми руками. Він сказав, що грошей в нього немає, а причина його візиту зовсім інша

Батько нас покинув, коли мені виповнився лише рік, тому я його зовсім не пам’ятаю, ніколи б не впізнала, навіть, якби зустріла його. Мама його фото не показувала, а у мене бажання ніколи не було дивитися, адже життя йшло і у нас були свої турботи. Весь час мене виховувала мама сама. А недавно батько з’явився і став просити, щоб я йому допомогла матеріально. Казав, що я його рідна донька, і зобов’язана йму допомагати. Але чому я маю це робити, якщо він залишив нас з мамою без копійки за душею і за весь час мого життя, жодної допомоги з його боку не було, він навіть не хотів мене бачити весь цей час. Якщо чесно, я взагалі нічого не хочу мати спільного з своїм батьком, можливо це звучить не дуже добре з мого боку, але для мене рідний батько – чужа людина.

Коли я з’явилася на світ, батьки були дуже раді, що у них саме донька. Ми тоді жили бідно, але батько багато працював, на двох роботах він заробляв трішки більше, щоб у мене все було. Але таких його старань чомусь вистачило рівно на рік. Після першого мого дня народження, тато повідомив мамі, що дуже покохав іншу жінку, вона його доля і йому з нею легко жити, він не може більше обманювати маму, тому подає на розлучення. Для мами це було як грім з ясного неба, вона була в розпачі, залишившись без допомоги з малою дитиною на руках. Але найбільше її вразило, як він міг її проміняти, адже вона і господинею гарною була, і красивою жінкою, та й з дня весілля лише рік минув.

Нам з мамою було дуже тяжко, тоді всім було не легко, адже на вулиці був початок дев’яностих. Мамі довелося тягнути все на собі. Вона трохи торгувала на місцевому базарі. Пам’ятаю, як брала мене з собою, бо не було з ким мене залишити. Там було холодно, і я часто хворіла. В результаті мамина торгівля ні до чого доброго не привела, адже кожна зароблена копійка витрачалася на ліки, адже мама теж погано себе почувала, її на морозі підводили ноги.

Коли я трохи підросла, вона мене віддала в дитячий садок, а сама влаштувалась продавцем в місцевий магазин. Потім було навчання в школі, потім в університеті. Мати присвятила своє життя лише мені одній. Про своє особисте, жіноче, вона навіть й не мріяла. За це їй я дуже вдячна. Вона сама мене виростила, вигодувала і поставила, як то кажуть, на ноги. Без будь-якої сторонньої допомоги. Тому зараз, коли я отримала диплом, вона вирішила піти на пенсію. Воно і зрозуміло, мама дуже втомилась за всі ці роки. Я, звичайно, була тільки за. Тим паче, що я знайшла гарну і перспективну роботу, тому тепер моя черга допомагати мамі. Я просила лише у Бога здоров’я для своєї матусі, щоб вона мені допомогла і моїх діток виховати і догледіти, адже я дуже хотіла стати мамою. На той час я зустрічалася з дуже хорошим хлопцем, у нього були серйозні наміри.

Наше життя з мамою було спокійним. Вона мене зустрічала з роботи, а я поспішала по дорозі додому заскочити в магазин і купити її улюблене морозиво з наповнювачем. Але через пару місяців, несподівано для нас обох, з’явився батько через багато років.

У мене в той день був черговий вихідний день, а мама на кухні пекла запашні пиріжки з вишнями. Раптом хтось постукав у двері, мама спокійно відкрила. Я мимоволі прислухалася до голосів в коридорі. Почувши чоловічий голос, я вийшла подивитися хто там такий. На порозі стояв бородатий чоловік невисокого зросту. У нього тремтіли руки, в яких він тримав палицю. Шкутильгаючи, він пройшов на кухню і сів на стілець навіть без запрошення.

Я була цьому гостю трохи здивована, і тихенько запитала у мами хто це такий, на що вона сказала:

– Познайомся доню, це твій батько, але ти й не впізнаєш його ніколи.

Що я відчувала в ту хвилину, передати словами неможливо, я не знала як мені себе повести з цією людиною. З одного боку я його ненавиділа, а з іншого – давно хотіла з ним зустрітись і отримати відповідь на купу питань. А зараз я стояла розгублена, як мала дитина, не знала, що маю сказати, і мені зовсім нічого не спадало на думку. Нарешті я трохи отямилась і запитала навіщо він так з нами вчинив.

У відповідь від батька я почула слова вибачення і каяття, що він про все дуже шкодує і тому подібне. Але відвертості в його словах я не почула. Потім він сказав, що вже декілька років потребує нашої допомоги, як матеріальної так і фізичної, так як він зараз немічний, грошей в нього нема і взагалі нема де жити і так як я його єдина рідна донька, то зобов’язана йому тепер допомагати. Мені як сніг на голову, чому я маю допомагати людині, яка зрадила нас з мамою у такий скрутний час, і за всі ці роки нічим не допомагала і не цікавилася своєю дитиною?

Послухавши цього чоловіка, я мовчки розвернулася і вийшла в іншу кімнату. Я добре пам’ятаю, як нам з мамою було скрутно, як мама вечорами витрушувала всі кишені, вишукуючи кожну копієчку. Ми реально не жили, а виживали в ті часи. Ми збирали копійку до копійки, щоб купити мені взуття на зиму найдешевше. Я часто доношувала одяг за іншими дітьми, які жили по сусідству з нами. Іграшок нових у мене ніколи не було. Гралась тільки тим, що віддадуть інші люди. Мама працювала з ранку до ночі і отримувала копійки. Але на ці копійки ми змогли вижити. Вона змогла мені дати і середню, і вищу освіту. Виростила мене хорошою і вихованою людиною. А що мені дав батько за всі ці роки? Протягом всього життя ми не отримували від нього ніяких звісток, ніякої допомоги та підтримки. Ні привітань на дні народження, ні навіть дзвіночка, зовсім нічого. А тепер він заявився і щось ще сміє просити? Як йому не соромно? А де ж ти був весь цей час? Чому не згадував про нас коли йому було добре і він був повний сил та здоров’я.

Як виявилось, з тією жінкою, до якої він пішов, покинувши свою дружину з маленькою дитиною, у нього не склалось і вона його вигнала вже через два роки спільного життя, потім в нього було ще дві невдалі спроби шлюбу, де він теж надовго не затримувався, і в підсумку в нього нічого і нікого немає, він старий, немічний і нікому на цілому білому світі не потрібний. У той день він пішов без відповіді. Я не знаю, що мені робити, чи зобов’язана я допомагати людині, яку зовсім не знаю? Яка крім того, що подарувала мені життя, нічого не зробила. Він для мене взагалі чужий. Я все життя вважала, що його просто не існує, а тут він з’явився і ще щось просить. Як мені вчинити в такій ситуації?

Мама моя дуже мудра жінка, вона ніколи нічого поганого про батька не говорила, просто вдавала, що його ніколи не було. І зараз вона мені каже, що я маю зробити свій вибір сама: спілкуватися мені з батьком, чи ні. Але я не можу, у мене є лише одна рідна людина – це моя мама.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page