Ірина одного дня поверталася з роботи, їхала в автобусі додому.
Поруч присів чоловік.
Сказав декілька слів, а потім став знайомитися.
Він виявився досить таки цікавим співрозмовником і, здавалося б, досить розумною людино.
Звали його Дмитром.
Розмова з ним була цікавою і моя подруга Ірина не відразу помітила, що автобус вже під’їжджає до її зупинки і їй потрібно виходити з нього.
Вже встаючи, називала свій номер телефону Дмитрові, адже поспішала.
А вже наступного дня Дмитро зателефонував Ірині і вони разом гуляли в місцевому парку, їли морозиво і розповідали про своє життя.
Ірина, на той час, жила зі своїми батьками, працювала бухгалтером.
Дмитро теж жив з мамою, але вихвалявся, що має хорошу роботу і в майбутньому хоче відкрити свою справу.
І вже наступного дня знову Дмитро подзвонив Ірині, запросив на смачну вечерю.
Того разу Ірина вже в уяві малювала собі гарний ресторан, або кафе.
Одягла свою найкращу сукню, високі підбори, нафарбувалася, гарну зачіску зробила, адже дуже давно не була в ресторані, малювала гарну картину вечірньої зустрічі.
Дмитро здивовано зустрів її в парку, наче не очікував такого вигляду своєї подруги і вони пішли разом.
Ірина побачила, що один ресторан вони минули, другий, вже й кафе найближче пройшли, далі вже наче нічого й немає.
Та Дмитро сказав, що приготував для неї сюрприз, вечеря буде в нього вдома.
Двері квартири відкрила жінка в старому вицвілому халаті.
Як виявилося згодом, це була мама Дмитра.
Ірина зняла туфлі і жінка подала їй якесь стареньке домашнє взуття десь 42 розміру.
На кухні на столі стояла варена картопля з кропом, три помідори і тарілка з салом.
Здивуванню Ірини тоді не було меж, вона навіть не знала їсти чи не їсти.
А тим часом мама Дмитра й далі вела розмову:
– Ти мені, Ірино, відразу сподобалася, з першого погляду прямо. Якщо збираєтеся одружитися, то не тягніть. Немає чого чекати. Он скоро весна, город чекати не буде. В мене он за містом, всього в кілометрів 30-ти, є земля, гарна ділянка, 2 гектари. Так там і садити, і полоти, і копати потрібно, роботи багато куди не глянь.
Ірина ледь досиділа до кінця, швидко пішла додому.
Таке побачення вона ніколи не забуде, пам’ятатиме все життя цю дивну зустріч.
А вдома все розповіла мамі з татом.
Всі від душі посміялися, а тато рішуче сказав, що він таку квітку не для того ростив, щоб вона 2 гектари землі обробляла чужим людям.
Ірина зустріла доброго чоловіка, згодом вийшла заміж.
А через два роки знову зустріла Дмитра в тому ж автобусі.
Він її вже встиг забути, і знову намагався з нею познайомитися, все саме так, як було й минулого разу.
Але Ірина Дмитра добре пам’ятала і сказала, голосно сміючися, що гектари землі вона обробляти не вміє і вже заміжня давно.
Ірина вийшла і ще довго голосно сміялася, а Дмитро дивився їй вслід і згадував де він міг бачити цю жінку.
Добре, що Ірина тоді відмовилася від такого нареченого.
Кому потрібне таке щастя з 2-ма гектарами землі?
А ви б погодилися б на її місці?
Фото ілюстративне.
