fbpx

В той вечір Дмитро запросив Ірину на побачення. Вона вже мріяла про ресторан. Одягла найкращу сукню, зробила зачіску, знайшла найвищі підбори. Дмитро здивовано її зустрів. Вони один ресторан минули, потім другий, кафе пройшли, а далі вже нічого немає. Посмішка Ірини зникла, вона й гадки не мала, що за вечеря чекає на неї

Ірина одного дня поверталася з роботи, їхала в автобусі додому.

Поруч присів чоловік.

Сказав декілька слів, а потім став знайомитися.

Він виявився досить таки цікавим співрозмовником і, здавалося б, досить розумною людино.

Звали його Дмитром.

Розмова з ним була цікавою і моя подруга Ірина не відразу помітила, що автобус вже під’їжджає до її зупинки і їй потрібно виходити з нього.

Вже встаючи, називала свій номер телефону Дмитрові, адже поспішала.

А вже наступного дня Дмитро зателефонував Ірині і вони разом гуляли в місцевому парку, їли морозиво і розповідали про своє життя.

Ірина, на той час, жила зі своїми батьками, працювала бухгалтером.

Дмитро теж жив з мамою, але вихвалявся, що має хорошу роботу і в майбутньому хоче відкрити свою справу.

І вже наступного дня знову Дмитро подзвонив Ірині, запросив на смачну вечерю.

Того разу Ірина вже в уяві малювала собі гарний ресторан, або кафе.

Одягла свою найкращу сукню, високі підбори, нафарбувалася, гарну зачіску зробила, адже дуже давно не була в ресторані, малювала гарну картину вечірньої зустрічі.

Дмитро здивовано зустрів її в парку, наче не очікував такого вигляду своєї подруги і вони пішли разом.

Ірина побачила, що один ресторан вони минули, другий, вже й кафе найближче пройшли, далі вже наче нічого й немає.

Та Дмитро сказав, що приготував для неї сюрприз, вечеря буде в нього вдома.

Двері квартири відкрила жінка в старому вицвілому халаті.

Як виявилося згодом, це була мама Дмитра.

Ірина зняла туфлі і жінка подала їй якесь стареньке домашнє взуття десь 42 розміру.

На кухні на столі стояла варена картопля з кропом, три помідори і тарілка з салом.

Здивуванню Ірини тоді не було меж, вона навіть не знала їсти чи не їсти.

А тим часом мама Дмитра й далі вела розмову:

– Ти мені, Ірино, відразу сподобалася, з першого погляду прямо. Якщо збираєтеся одружитися, то не тягніть. Немає чого чекати. Он скоро весна, город чекати не буде. В мене он за містом, всього в кілометрів 30-ти, є земля, гарна ділянка, 2 гектари. Так там і садити, і полоти, і копати потрібно, роботи багато куди не глянь.

Ірина ледь досиділа до кінця, швидко пішла додому.

Таке побачення вона ніколи не забуде, пам’ятатиме все життя цю дивну зустріч.

А вдома все розповіла мамі з татом.

Всі від душі посміялися, а тато рішуче сказав, що він таку квітку не для того ростив, щоб вона 2 гектари землі обробляла чужим людям.

Ірина зустріла доброго чоловіка, згодом вийшла заміж.

А через два роки знову зустріла Дмитра в тому ж автобусі.

Він її вже встиг забути, і знову намагався з нею познайомитися, все саме так, як було й минулого разу.

Але Ірина Дмитра добре пам’ятала і сказала, голосно сміючися, що гектари землі вона обробляти не вміє і вже заміжня давно.

Ірина вийшла і ще довго голосно сміялася, а Дмитро дивився їй вслід і згадував де він міг бачити цю жінку.

Добре, що Ірина тоді відмовилася від такого нареченого.

Кому потрібне таке щастя з 2-ма гектарами землі?

А ви б погодилися б на її місці?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page