fbpx
Життєві історії
В той вечір чоловік одягнув білу сорочку і сказав, що їде до клієнтів на виміри, у нього була невелика фірма по встановленню пластикових вікон. Але пізніше з’ясувалося, що Олег знайшов собі іншу жінку, на 15 років молодшу за нього, а Оксану, яка у важкі часи сиділа з ним на одній картоплі і капусті, аби лише допомогти чоловікові розвинути його бізнес, просто покинув

Вийти заміж в 18 років для Оксани стало справжнім викликом, але Олег якій пообіцяв, що вона завжди буде у нього єдиною і він в усьому буде її підтримувати.

Оксана не змогла отримати освіту, тому що народився синочок. Їй ніколи було спати, тому що вона всі свої сили вона витрачала на чоловіка і дитину. Коли Оксана хотіла піти працювати, Олег не відпустив, сказавши, що ніколи працювати, коли вдома стільки справ.

Потім народилася дочка – довгоочікувана друга дитина. І Оксана займалася дітьми і чоловіком: чистота, затишок, смачний обід. Часто хворіла донька, Оксана їздила з нею по лікарнях, забуваючи поїсти.

Коли їм набридло мотатися по знімних квартирах, вони взяли кредит. Маленька двокімнатна квартира здалася найщасливішим місцем на землі. Але грошей не вистачало, часом, навіть на їжу. Зарплата у Олега в цеху з виготовлення пластикових вікон була маленькою, а роботи було багато.

– Спробуй сам, – запропонувала Оксана.

– А вийде? – запитав Олег.

– Я допоможу, – впевнено сказала тендітна Оксана.

Своє перше замовлення він зробив в гаражі батька. Щоб купити матеріал, вони з Оксаною зайняли грошей, а самі сиділи на капусті з картоплею. Коли потрібен був помічник в свій маленький цех, нема на що було найняти людину.

І тоді Оксана запропонувала в помічники себе. Вона стояла в холодному приміщенні на бетонній підлозі в зимових чоботах і відчувала, що товста підошва чобіт не рятує від холоду. Руки були обвітрені, вона тремтіла від холоду, але жодного разу не поскаржилася чоловікові, що втомилася і замерзла.

Через п’ять років маленький, але власний цех працював, стабільно йшли замовлення.

Підросли діти. І Оксана хотіла влаштуватися на роботу. Чоловік давав гроші. Але їй хотілося свої, нехай невеликі, але зароблені нею. Вона влаштувалася продавцем у квітковий магазин. Робота їй подобалася.

Але прихворіла дочка, а підмінити ніким. Попросила чоловіка один день залишитися вдома – всього один день. Увечері чоловік влаштував сцену. Олег звик, що будинок і діти були на Оксані, тому зажадав звільнитися на наступний день. Оксана пішла з роботи.

А через рік знову спробувала влаштуватися, але Олег відрадив, сказавши, що Оксана його найголовніша помічниця, що коли він знає, що дружина вдома, то впевнений, що все буде добре з дітьми і вдома буде чисто і як завжди смачний обід.

Минуло 17 років. Олег побудував хороший цех, найняв працівників, приносив додому гроші. А Оксана як і раніше займалася будинком і дітьми.

Вона вже звикла, що будинок і сім’я – це її робота. Вранці проводжала чоловіка, забиралася, прала, готувала, допомагала дітям з уроками, зустрічала чоловіка з роботи, годувала вечерею.

А потім Олег йшов у ванну митися, одягав чистий одяг і їхав до клієнтів на виміри. У брудному ж одязі не поїдеш, клієнти зустрічаються досить представницькі.

– Може, когось із цеху попросиш, щоб на заміри з’їздили, – запропонувала Оксана, – а то завжди допізна, – ти ж втомлюєшся.

– Та кому там довіриш?! – відмахується Олег. – Вони так наміряють, що переробляти доведеться.

А потім Олег почав прискіпуватися до Оксани – не так сказала, не так подивилася, не те приготувала. Частіше став виїжджати з друзями на риболовлю, щоб відпочити на природі. Оксана намагалася не злитися, прагнула зрозуміти чоловіка: він адже працює днями, дуже втомлюється.

Але одного разу вона не витримала, коли чоловік черговий раз влаштував сцену на рівному місці. Сказала прямо чоловікові, що вона втомилася від такого його ставлення до неї.

Олег їй сказав, що є жінки, яким за щастя зустріти такого чоловіка як він, а їй так пощастило.

Оксана якраз мила посуд, вона жбурнула сковороду в раковину і висловила Олегу, як вона втомилася терпіти його поведінку.

– Що?! – єхидно запитав Олег. – Та ти все життя на мені їздиш, навіть на колготки не заробила.

Всю ніч Оксана проплакала в подушку від образи. Вона не знала, що сказати чоловікові і як почати миритися.

Але на другий день він першим заговорив і сказав, що через причіпки дружини він тепер зустрічається з іншою жінкою. Оксана нагадала чоловікові, що всі ці роки саме вона була з ним і допомагала йому в усьому.

– А чим ти допомагала? Суп варила? – з усмішкою запитав Олег. – Я тобі створив ідеальні умови…

Через тиждень Олег зібрав речі і пішов з сім’ї.

Тільки через місяць вона дізналася, що чоловік живе з дівчиною на п’ятнадцять років молодшою за нього. А познайомився, коли вечорами ходив на заміри.

Оксана стала шукати роботу. За той час, що вона жила з чоловіком, вона так і не знайшла професію, тому не мала досвіду. І тепер не знала, ким би вона могла влаштуватися. Випадково в місті побачила швейний цех. Були потрібні швачки. Зарплата невелика, але іншого місця поки не було, і Оксана влаштувалася на роботу.

Шум швейних машинок і зосередженість на правильних, рівних рядках, відволікали від думок про чоловіка.

Після роботи вона готувала дітям обід, робила з донькою уроки. А потім довго сиділа за столом і згадувала своє життя з Олегом. Вона думала про те, що у неї немає професії, і що чоловік завжди давав їй гроші, і що у неї немає навіть спеціальної освіти.

Вона думала про те, що не працює в банку, як та молода жінка, до якої пішов її чоловік, яка, як каже сам Олег, «заробляє пристойні гроші».

Вона заспокоювала себе тим, що бачить, як ростуть і дорослішають її діти, як вони її люблять. Вона пам’ятала всі болячки сина і дочки, знала ім’я дівчинки, з якою товаришує син, знала, знала напам’ять вірш, який вони сьогодні вчили з донькою.

Вона пам’ятала день, коли дочка зробила перші кроки, і коли син вперше вимовив «мама». Вона знала все про своїх дітей.

І чим більше Оксана думала про дітей, тим легше їй ставало на душі. А коли лягала спати, раптом подумала, що у неї давно не було нової сукні. І від того що вона про це згадає, вона вперше за останні два місяці посміхнулася.

– Господи, – благала Оксана, – невже я видужую?! Дай мені сил впоратися, адже у мене діти!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page