Анна з Марією були подругами з дитинства. Жили в селі неподалік, в один клас разом ходили, і дитинство, і юність разом провели.
Розійшлися дороги подруг після закінчення школи – Марія заміж вийшла і в селі залишилася, а Анна в місто поїхала своє життя влаштовувати, спочатку в інституті вчилася, потім на роботу влаштувалася, і вже потім заміж вийшла.
І в однієї, і в іншої з’явилися нові клопоти – дім, чоловік, діти, то ж певний час подруги зовсім не бачилися.
Анна знала про Марію, що та має хорошого чоловіка, і що у них підростає троє синочків.
А одного разу приїхала Анна в село, зустріла Марію, і та їй розповіла, що чоловіку її дуже пощастило, бо йому випала можливість поїхати на заробітки в Америку.
– І як же ти тепер будеш сама з трьома дітками справлятися? – запитала співчутливо Анна подругу.
– Ой, навіть і не знаю, що тобі сказати, – стала бідкатися Марія. – Але ж ти сама розумієш – у нас троє дітей, їм треба буде щось дати, от заради них мій Василь і поїхав.
Анна її розуміла, бо у неї з чоловіком одна донечка, і то вони вже почали думати, як в майбутньому їй хоч квартиру яку невелику купити.
Але, також, розуміла Анна, що подруга її надовго буде без чоловіка, бо в Америку не їдуть на рік-два, а їдуть на 10-20 років, кому як пощастить.
Не було Василя вдома 18 років. Він би ще залишався в Америці, але здоров’я стало підводити, і чоловік, нарешті, повернувся.
За час його відсутності, всі сини одружилися. Двом старшим синам Марія за чоловікові заробітчанські гроші збудувала два нових будинки. А молодшого сина вона залишила вдома, і невістку прийняла у себе.
Коли Василь повернувся додому, Марія на радощах запросила Анну в гості, стіл гарний накрила, синів з невістками закликала.
А коли всі розійшлися, і подруги залишилися самі, Марія стала вихваляти своїх синів, які вони хороші та добрі, нахвалитися ними не могла.
А в кінці вечора Марія зізналася, що має велику суму грошей, і не знає, як її між дітьми розподілити. Василь привіз з Америки гроші, щоб були їм на старість, але турботлива Марія не звикла жити для себе, вона і далі про дітей думала.
Анна порадила Марії не давати хоч ці гроші синам, а залишити їх собі, адже роки до старості йдуть, Василь правий, треба мати і собі щось про запас. І Марія, наче, погодилася.
На наступний ранок жінки несли в банк 20 тисяч доларів. Марія обіцяла, що щоб не трапилось, а ці гроші вона з рахунку знімати не буде.
Якийсь час Анна не бачилася з Марією, бо знову всі поринули у свої справи. А потім хтось з села сказав, що Марія в лікарні.
Анна відразу ж пішла до подруги, провідати її, і та оголосила їй свій страшний діагноз. Потрібні були гроші на лікування, і то немалі.
В цій ситуації Марію тішило тільки те, що вона тоді таки переконала подругу відкласти ті гроші на рахунок.
Але Марія ошелешила Анну – тих грошей вже давно немає.
Сини стали просити то на одне, то на інше, а Марія не вміла дітям своїм відмовляти, от і зняла ці долари, та й дітям своїм роздала. Сама без нічого залишилася.
Сини на лікування мами нічого не дали, лише руками розводили, бо всі гроші вже кудись були вкладені – то в будівництво, то в бізнес, то в машину.
Анна їх просила, щоб вони або позичили, або кредит взяли, щоб врятувати маму. І хлопці були не проти, але невістки не захотіли влізати в борги.
Жодна з них в лікарню ні разу до свекрухи не прийшла, бульйончику тепленького не принесла. Якби не Анна, яка носила подрузі їсти по два рази на день, то Марія голодна б сиділа.
І при цьому всьому жінка не переставала нахвалювати своїх синів:
– Дивися, Анно, яких трьох соколів я виростила! Гроші не пропивають, господарі на все село, їм всі навколо заздрять!
Анна не перечила Марії, якщо їй так простіше, то нехай… Але в глибині душі вона розуміла, що добрі діти в скрутній ситуації маму напризволяще не кинуть…
Через пів року Марії не стало… Вона так і пішла у кращий світ з твердим переконанням, що її сини таки найкращі…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.