Я виросла в селі, де плітки – це звична справа, людям не дай поїсти, а дай попліткувати.
Але особисто я таке не люблю, тому здебільшого намагалася жити відособлено, не заводити багато подруг, щоб не рилися потім у моїй білизні.
Була у мене одна подруга, Люба, ще з дитинства, ми були однокласницями.
Після школи я поїхала в місто поступати в інститут, а Люба вийшла заміж.
Через 5 років я відучилася, повернулася додому, і теж створила сім’ю.
Наша дружба з Любою відновилася, коли вона взяла мене хресною для своєї молодшої доньки.
То ж ми стали не лише подругами, а й кумами, відповідно, і зустрічатися стали частіше на всяких родинних святах.
Гучні посиденьки я ніколи не любила і намагалася їх уникати, вдома застілля робила лише по великих святах.
А от Люба була любителькою шумних компаній. Посидить між людьми, а потім приносить мені купу всяких новин, в основному неперевірених.
Я не раз їй казала, що не хочу слухати ці всі плітки, мені б своїм життям розібратися, не те, що в чуже втручатись.
Розбиратися мені було з чим, мій чоловік любив ходити наліво.
Спочатку про це я тільки здогадувалася, ревнувала його дуже, ночами в подушку плакала.
А потім мені жінки самі телефонували, розповідали, що у них з моїм чоловіком стосунки.
Чому я продовжувала з ним жити далі, сама не знаю.
Можливо тому, що у нас росло двоє дітей, яким був потрібний батько. Та й заробляв чоловік дуже навіть непогано.
Та головною причиною, напевно, було те, що я продовжувала його любити, тому і мирилася з усім.
Одного разу, після дзвінка чергової нової пасії, я сиділа вдома дуже засмучена, і на це прийшла Люба.
Не знаю навіщо, але вона запитала мене, що сталося, а мені було настільки прикро, що я розповіла їй всю правду про наше сімейне життя.
На наступний день про зради мого чоловіка знало майже все село, всі або дивилися на мене співчутливо, або жаліли.
Донеслося це і до моїх батьків. Приїхав тато і сказав чоловікові, що дає йому 24 години, щоб той зібрав речі і назавжди зник з мого життя.
Далі було важке розлучення, я залишилася сама з двома дітьми, допомагати мені взялися мої батьки.
Вони люди не бідні, тому мають змогу мене підтримувати фінансово.
Люба клянеться, що це не вона розповіла всім мою сімейну таємницю.
Але я впевнена, що це саме вона винесла сміття з мого дому. Тому я сказала кумі, що більше не хочу бачити її у себе вдома.
Досить з мене цієї дружби, яка завжди була доволі односторонньою.
Я завжди приносила дітям Люби дорогі подарунки, як і личить хресній мамі, а вона хоч би раз моїм шоколадку принесла.
Хитра вона дуже, я лише тепер це зрозуміла.
Дружити з нею я більше не хочу, а вона щиро не розуміє, за що, божиться, що вона тут ні до чого.
Та я не вірю, впевнена, що це через неї зруйнувалася моя сім’я.
А Люба, тим часом, в своє оправдання каже, що вона тут ні до чого, адже рано чи пізно чоловік і так би пішов від мене.
От як вона взагалі сміє після того, що наробила, ще щось казати?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
