Мені 36 років. 8 років тому я народила дитину без чоловіка, як кажуть для себе. Жила завжди з батьками, мама допомагала з внуком, хоча не схвалювала мого вчинку.
З мамою у мене відносини були непогані. Вона у мене чистюля і господиня, я ж за її словами і господиня і мати погана. Коли дитина підросла, я могла виходити з подружками в кафе або на дискотеку. Мамі це не подобалося, вона говорила, що нібито мені байдуже на дитину. Так і жили. Я ні готувати, не прибирати, ні виховувати не вмію, за словами мами. Завжди намагалася не звертати на це увагу, говорила, що ти ось така, а я інша. На цьому і розходилися.
6 років тому у мене почалися відносини з чоловіком, якого я вже знала близько року. Від нього пішла дружина з маленькими дітками, завжди намагалася його підтримати, говорила, щоб частіше їздив до них, допомагав. Казала що помиряться, потрібно тільки частіше до них їздити. Так як вона живе в іншому місті намагався мало не щотижня кататися туди.
За рік ось такої дружньої підтримки ми зблизилися, а одного разу зустрілися навесні і вже не розлучалися. Мій син його сприйняв добре і чоловік до дитини ставиться добре. Так як чоловік приїжджий, він знімав квартиру. Ми з дитиною часто були у нього, мама сама запропонувала: «Навіщо віддавати такі гроші, коли є де жити, переїжджайте до нас». Ми подумали і вирішили переїхати.
Ми подали заяву в РАЦС. І тут почалося. Моїй мамі все було не так. І що двері в кімнату закриваємо і в холодильнику їй мало місця і так далі. Ну а коли ми поставили замок на внутрішні двері кімнати, у неї взагалі дах знесло.
Спочатку вона навіть на весілля не хотіла до нас йти, але поговоривши з сестрою, її перемкнуло в зворотну сторону, і вона почала готуватися до весілля. Хоча не припинялися розмови про те, що, мовляв, і наплачешся ти з ним і ти що не бачиш, що він вами командує і дітей чоловіка згадувала, говорила, чому дружина від нього пішла, від нормальних не йдуть.
Спільне життя у нас ніяк не клеїлося. Але я чекала дитину, кредит за нашу квартиру ще був не виплачений, тому я намагалася мовчати і з усім миритися. Хоча в душі я не розуміла, за що мама так на мене вз’їлася. Прийшовши одного разу з роботи, вона почала шукати безглузді придирки, типу «каструлю прибери», «сковороду помий», «навіщо цю взяла, зіпсуєш», «підлогу помий біля плити» і «коли ви вже на квартиру підете, щоб очі мої вас не бачили».
Тут чоловік мій не витримав і заступився за мене, нагадав мамі про мій стан. Це все було звичайно на злегка підвищених тонах, але не настільки, щоб вигнати нас із дому. На наступний день ми зібрали речі і з’їхали на першу кращу квартиру. А мама в той же день замки змінила і полегшено зітхнула.
Нам дуже важко, працювати зараз я не можу. Не знаю, як ми розрахуємося з кредитом за квартиру? Як жити з цим далі, з думкою, що тебе вигнала з дому рідна мама?
Фото ілюстративне – spb.aif.
