fbpx
Життєві історії
В той день я поїхала в місто, а коли повернулася, то чоловіка вдома вже не було. На столі стояла лише записка, в якій він повідомив, що йде з сім’ї

Я завжди думала, що мені дуже пощастило з чоловіком, з яким я відчувала себе найщасливішою жінкою у світі. Із Михайлом ми жили вже понад 15 років. 10 років у нас не було дітей, але ми не переставали сподіватися, і Бог подарував нам аж двох – сину чотири роки і донечці два.

Жили ми в селі, з появою дітей я відразу осіла вдома. І мої батьки, і свекруха жили далеко від нас, тому майже не приїжджали. Моя мама ще працювала, а зі свекрухою у нас були дуже натягнуті стосунки ще з першого дня знайомства, коли Михайло привів мене додому. Вона хотіла, щоб дружиною її синові стала інша дівчина, він пішов проти її волі, а винною вийшла я. Так і жили.

Михайло працював директором будівельної фірми, грошей нам вистачало на все, навіть із лишком. Але міняти місце проживання ми не хотіли, нам дуже подобався наш будинок.

Одного разу я поїхала в місто з дітьми, а коли повернулася, то чоловіка вдома вже не було. На столі стояла лише записка: «Пробач мене і не шукай, я знаю ти впораєшся сама…».

Поки що нас не було вдома Михайло забрав усі свої речі. Я не розуміла, що відбувається. На дзвінки він не відповів. Я благала Бога, щоб з ним нічого не сталося. Зателефонувала свекрусі, може, вона щось знає, але у відповідь почула, що я сама в усьому винна!

Я не розуміла, в чому моя провина? Що сталося? Як все це зрозуміти… Як прийняти… Один за одним розпочинався новий день. Дітям треба було варити їжу, прати речі. З ними треба гратися, займатися… Завдяки їм я потроху почала виходити з цього стану.

Грошей у нас взагалі не було, тому я почала підробляти вдома – я вміла добре шити. І з часом ця справа почала приносити непогані прибутки. Так ми прожили рік.

Одного разу ввечері до нас у двері хтось подзвонив. дзвінок у двері. Як я хотіла, щоб це був Михайло. Але на порозі стояла свекруха… Я запросила її пройти… Вона прийшла миритися, пояснила, що гординя не дозволяла їй прийняти мене, через те, що син її не послухав.

Від неї я дізналася, що Михайло пішов до молодої особи, яка вмовила його вкласти гроші в якусь сумнівну справу, нічого доброго з цього не вийшло – вони залишилися без грошей і в боргах.

Свекруха попросила мене, щоб я її не проганяла:

– Доню, дозволь залишитися з тобою та онуками. Щоб надолужити все те тепло, що я вам не дала. Дозволь загладити мені свою провину.

Минуло вже п’ять років… Свекруха живе з нами, вона мені дуже допомагає, повністю займається господарством, водить дітей до школи та забирає. Свою квартиру вона записала на онуків, а з сином вони майже не спілкуються.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page