fbpx
Життєві історії
В той день я повернулася додому і побачила в дверях свого чоловіка з валізами. Нічого не пояснюючи, він просив його не затримувати, бо свого рішення він не збирається змінювати. Я би ще могла зрозуміти, якби чоловік кинув мене заради іншої, але ж він пішов тому, що втомився, йому набрило піклуватися про мене і нашу дитину

В той день я повернулася додому і побачила в дверях свого чоловіка з валізами. Нічого не пояснюючи, він просив його не затримувати, бо свого рішення він не збирається змінювати.

–Так, я негідник і дуже погана людина, але життя у мене одне! І ось так жити я не готовий! – заявив мені Стас, стоячи в дверях з валізою і збираючись, нарешті, відправитися в це прекрасне самотнє життя із задушливого маленького світу підгузників, пляшечок і пелюшок.

Нашій дитині всього сім місяців, малюк бажаний і, більш того, Стас дитини хотів – це він переконав мене, що вже пора. Стас мріяв про сина і поводився по відношенню до мене просто-таки ідеально. Поки я була в очікуванні, чоловік з мене пилинки здував і носив на руках, майбутньому сину купив все найкраще, з нетерпінням чекаючи виписки.

У перші кілька тижнів Стас показав себе як прекрасний батько – вставав до дитини, купав, міняв підгузник і носив на руках. Але якось швидко ентузіазм його спочатку згас, а потім і зовсім зник.

Стас почав затримуватися на роботі, у вихідні винаходити якісь термінові справи, і навіть коли був удома, зайнятися з дитиною не поспішав.

– Так зроби ти вже що-небудь, щоб він не галасував! – останнім часом роздратовано вимовляв він мені. – Неможливо ж більше це терпіти.

А тепер таки надумав, зібрав валізи.

– Дитина, звичайно, щастя! – заявив він. – Але я, мабуть, виявився не готовий. Рано мені бути батьком. Пробач!

Ми всі були ошелешені вчинком чоловіка. Свекри сина не підтримали, ходять похмуріше хмари, мої батьки які ще зовсім недавно зятю натішитися не могли, в повному невіданні, що робити далі.

– А може, у нього хтось з’явився? Інша жінка? – співчутливо розпитують мене подруги.

Але я точно знаю, що ніхто у нього не з’явився. Стас від мене поїхав до своїх батьків і живе у них, з роботи приїжджає прямо додому, ні в яких зв’язках не помічений.

Як же так? У тридцять вісім років – і не готовий до дитини, рано йому бути батьком? Так буває взагалі? Мій тато батьком став в двадцять два роки, кращого тата я просто уявити не можу. Так у багатьох подруг молоді батьки, які стали батьками ще до двадцяти п’яти. І нічого, виявилися готові до батьківства. Не те, що нинішні!

Покоління «хороших батьків», які ходили з дітьми в ліс, вчили грати в шахи і допомагали вирішувати завдання – безнадійно йде в минуле, сучасні чоловіки інфантильні і егоїстичні?

А може, справа в тому, що батьком теж треба ставати в той час, яке призначене для цього природою, років в 20-25? Упущено час, як, наприклад, в балеті, і все.

Може, і батьківські якості в віці під сорок в повну міру вже не розвинуться. Чомусь прийнято вважати, що біологічний годинник є тільки у жінок. Але ж чоловіки теж підкоряються певним законам.

В інтернеті часто ведуться суперечки про те, коли краще народжувати дітей – «рано» чи «пізніше, усвідомлено». При цьому часто мають на увазі виключно жінок. А що з чоловіками? В якому віці оптимально ставати татом? Чи може саме чоловік в цьому питанні «запізнитися»?

Фото ілюстративне – letidor.

You cannot copy content of this page