Два роки тому я пішла від свого чоловіка. Мого вчинку не зрозуміли ні родичі, ні знайомі, ні сам чоловік, який вважав причину надто дріб’язковою, для того, щоб розлучатися.
Але я прийняла рішення і ні про що зараз не шкодую.
В той день я йшла з роботи дуже втомлена, весняне сонечко вже припікало, і я зайшла на ринок по продукти.
Грошей у мене було небагато, я купила картоплю, моркву, цибулю. І раптом мені дуже захотілося полуниці. В середині травня ціна на неї була ще доволі високою, але я купила собі пів кілограма.
Коли я повернулася додому, в нас в гостях сиділа свекруха. Їй дуже не сподобалося те, що я витратила гроші на полуницю, вона на мене так подивилася, що мені вже і їсти її перехотілося.
У шлюбі ми з чоловіком прожили 13 років. Скільки я себе пам’ятаю – ми на всьому економили.
Продукти ми купували лише на ринку за оптовими цінами або в магазині на знижці.
Про новий одяг я взагалі не мала навіть права мріяти – треба було носити те, що є.
Косметика, салони краси, манікюр – я навіть не знала, що це таке.
Так ми і жили, я з усім мирилася, бо вважала, що чоловік знає, як краще.
Але чоловік просто змоделював сім’ю, яку бачив в дитинстві. Свекруха моя дуже жадібна, вона сама на всьому економила, і сина свого так навчила.
І мені вони намагалися нав’язати думку, що саме так жити – це правильно.
Але після тієї полуниці в мені наче щось переломилося. Я раптом зрозуміла, що не хочу так жити.
Я подала на розлучення. Чоловік, його мама, всі родичі – стали водити навколо мене хороводи, мовляв, це несерйозно – розлучатися через пів кілограма полуниць.
Вони ніяк не могли зрозуміти, що причина не в ягодах, а у ставленні до життя.
З того часу минуло 2 роки. Про свій вчинок я не шкодую. Я почала життя з чистого аркуша – сама заробляю гроші і дозволяю собі їх на себе витрачати.
Мені 36 років. Чи вийду я ще раз заміж – не знаю. Але я точно знаю, що треба шукати таку людину, в якої будуть схожі з моїми погляди на життя, тоді і шлюб буде щасливішим.
А ще, зараз я не відмовляю собі в маленьких радощах: якщо хочу полуниці, то купую, навіть якщо вона коштує 180 гривень за кілограм. Адже я у себе одна!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна