fbpx
Життєві історії
В той день я була у іншому місті, мені не вистачило грошей і я попросила чоловіка, щоб переслав мені на картку пару сотень гривень. – У тебе є батьки, нехай вони тобі допомагають! – відповів він мені. Я була засмучена, але все стало зрозуміло, коли я повернулася додому

З Віктором ми познайомилися в інституті. Вже на четвертому курсі ми одружилися. Стали жити на орендованій квартирі. Після закінчення навчання ми влаштувалися на роботу. Було звичайно важко, але наше кохання допомагало нам справитися з усіма труднощами. Вже через два роки я дізналася, що чекаю дитину. Чоловік сказав, що я маю покинути роботу і сидіти вдома, я погодилась.

Коли я дізналася про іншу жінку чоловіка, то була на шостому місяці. Виявилося, ця жінка була присутня протягом усього нашого сімейного життя. Не буду розповідати, що було у мене на душі і той смуток, з якого я не виходила. Але я хотіла зберегти сім’ю. А як же інакше, дитині потрібен батько і ця думка постійно кружляла у мене в голові. Я вірила, що все пробачу і зможу зрозуміти. Я намагалася зберегти залишки від зруйнованого кохання і колись щасливого сімейного життя. Ми намагалися жити далі.

Так вийшло, що я поїхала на вихідні до своїх батьків в інше місто, де мені довелося звернутися до фахівця, адже йшов восьмий місяць. Виявилося, нічого серйозного. Але лікар прописав деякі препарати. А у мене в гаманці було не так багато грошей, я вирішила зателефонувати чоловікові з проханням перекинути пару сотень гривень на карту. На що мій чоловік відповів: “У тебе є батьки, нехай вони тобі допомагають!”

Моє здивування і образу просто неможливо висловити словами. Він поводився так, ніби це я зраджувала йому весь цей час, а тепер ще грошей прошу. Я просто не розуміла за що, чому і як далі з ним жити. Все стало зрозуміліше коли я повернулася додому – квартира була напівпорожньою. Чоловік мовчки забрав всі свої речі і поїхав до своїх батьків.

Ми не бачилися, спроби поговорити закінчувалися взаємними докорами. Я з’їхала з орендованої квартири і повернулася до своїх батьків. Це згодом я дізналася, що він каявся вдома, а на роботі продовжував зустрічі з нею.

Минуло ще трохи часу. У мене з’явилася донечка, Оксана. Раніше я не уявляла, як жити без нього, думала, що хочу повернути все назад, а зараз все зникло і здається більше ніколи не повернеться. Я пережила той період, коли думки, як бджоли роїлися в голові і всі вони були лише про те, де він і що з ним, як йому там. Це все в минулому.

Я навчилася поважати себе, довіряти собі, не дозволяю з собою більше так поводитися. Тепер я не буду терпіти поганого ставлення. Якщо мене не поважають, то вже точно не кохають.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook