Село смакувало новину – через стільки років Іван таки повернувся до Марії. Це була справжня сенсація для невеличкого села, адже всі ще пам’ятали, як Іван гучно йшов від дружини.
Марія вийшла заміж за Івана дуже молодою. Чоловіка направили в їхній район агрономом, так і познайомилися. Марія тоді училище закінчила, в інститут планувала поступати. Влітку на канікулах приїхала в село, випадково зустрілася з Іваном, закохалася в нього без тями. Чоловік був старший за неї на вісім років, вмів говорити гарні слова, які розтопили юне дівоче серце. То ж коли Іван прислав старостів, Марія з радістю погодилася, забувши про всі свої мрії вчитися в інституті.
Після одруження Івана наче підмінили, з лагідного і турботливого чоловіка Іван перетворився на справжнього деспота – вдома мало все бути так, як він сказав. Марія, в силу свого юного віку, думала, що саме так і має бути в сім’ї, тому у всьому слухала свого чоловіка. Батька у дівчини не було, мати сама її виховувала, тому правильної моделі сім’ї Марія і не бачила. Тішилася, що у неї є чоловік, а у діточок батько – синочок і донечка дуже любили свого татуся, а все інше не мало значення.
Діти підростали, в селі роботи не було. Марія влаштувалася на пошту, але зарплата там була мізерною. У Івана справи йшли добре, незабаром він став великим начальником в районі, через роботу часто мусив бути в обласному центрі, тому знімав собі там житло. Дружину і дітей до себе кликати не спішив. Бувало, що місяцями додому не приїжджав, все виправдовувався відмовками, мовляв, багато роботи.
Марія вірила чоловікові, допоки одного разу на пошту не прийшов лист на її ім’я. Жінка, яка назвала себе Світланою, в листі повідомила, що у неї вже давно стосунки з Іваном і вона просить Марію залишити чоловіка. Адже така “селючка”, як вона, не підходить такому вишуканому пану, як Іван. В листі було сказано і про те, що Іван соромиться своєї дружини і рано чи пізно таки розлучиться.
Глибоко в серце ранив Марію цей лист, вона і сама бачила, що чоловік від неї віддаляється, але все намагалася виправдати його, що це через роботу. І хоч плакала день і ніч, вирішила таки, що нічого не буде говорити чоловікові – все заради того, щоби зберегти сім’ю, а дітям батька.
Але все змінилося в один день. У сина мав бути день народження – десять років, то ж батько обіцяв приїхати. Марія разом з дітьми чекала на чоловіка, накрила стіл, приготувала багато смачних страв. Раптом біля їхніх воріт зупинилася красива чорна автівка, з якої вийшов Іван у супроводі молодої кралі. У Марії підкосилися ноги – Іван посмів привести додому свою нову пасію.
Обдарувавши сина подарунками, Іван зайшов до хати зі словами: «Маріє, я йду від тебе». Від несподіванки жінка аж присіла. Сусіди з цікавістю заглядали на їхнє подвір’я, коли Іван під ручку з міською фіфою, виносив валізи з речами.
Повернувся Іван через п’ятнадцять років, коли сильно захворів. Дружина його відразу ж виставила за двері, коли той перестав приносити гроші. Іван, по суті, залишився ні з чим, бо дружина завбачливо переписала все майно на себе. То ж з згадав Іван про Марію, коли настали сутужні часи.
Теперішній його приїзд вже був зовсім не схожий на той феєричний, коли він йшов від дружини і дітей. Марія навіть не відразу впізнала чоловіка – змарнілий, з сірим кольором обличчя, і безвихіддю в очах. На той час донька вже вийшла заміж і була категорично проти повернення тата, адже він навіть на її весілля не приїхав. То чому ж зараз вони мають його приймати?
Але добре серце Марії не витримало, і вона дозволила Іванові залишитися. Навіть в лікарню його влаштувала, щодня їздила до нього, виходжувала. Через місяць Івана не стало. Марія плакала над своєю гіркою долею. Щастя вона так і не зазнала, добре, що хоч діточки і внуки є, є для кого жити…
Автор Олеся Біла
Фото ілюстративне, з вільних джерел.