В цьому році гриби вже почали з’являтися на початку вересня, то ж Василь всі дні проводив в лісі.
Зранку обійде свою господарку, візьме байдочку хліба, і йде в ліс. Там не лише гриби, він там і розраду для своєї душі знаходив.
Відколи не стало його Одарки, зовсім сумно йому стало. Але то життя, хіба хтось може вплинути на те, коли і кого Бог забирає до себе?
З Одаркою вони прожили чудових 40 років, жили душа в душу, одне лише засмучувало подружжя – Бог чомусь не дав їм діточок.
Тому трималися вони разом, одне для одного були великою підтримкою.
А зараз життя пусткою стало, вже три роки як Одарка з небес молиться за свого чоловіка. А він в лісі розраду шукає, колись вони разом гриби збирали.
В той день повернувся Василь додому пізно ввечері, і побачив, що біля хати сидить Олена, сусідка його.
З Оленою вони ще з молодості знайомі, колись навіть трохи зустрічалися, але Одарка забрала його серце, тому і вибрав її.
У Олени було своє життя, у них з Одаркою своє.
Тепер, Олена, як і Василь, одна залишилася, бо чоловіка не стало. Вдома у неї син з невісткою живуть, і нема Олені спокою.
Якби донька рідна, то так, а з невісткою ніяк не може вже багато років спільної мови знайти. Бувало, що дружина сина її і з хати виганяла, і їсти не давала.
От Олена і прийшла до Василя проситися, щоб з ним старість провести.
Василь спочатку дуже здивувався, коли почув дивне прохання Олени. Подумав, що люди скажуть?
А потім глянув на неї, а в неї сльози в очах.
– Не проганяй мене, Василю, – каже. – Разом нам все ж легше буде в старості. Скільки нам ще Бог відміряв цю землю топтати – невідомо. А додому я не повернусь, так невістка мені допекла. Син на її сторону став, а я в своїй хаті і слова сказати не можу.
В той вечір Василь залишив нежданну гостю ночувати у себе. А сам не спав, до ранку думав, що робити, як тут правильно поступити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.