fbpx
Життєві історії
В той день, після обіду, Іринка з мамою вирішили вийти погуляти, але особливої ​​радості це не принесло. Мама говорила з незнайомою привітною бабусею. Її голос звучав якось особливо стомлено і сумно, а бабуся співчутливо дивилася на дівчинку, шкодувала її. На ніч мама читала казочку біля ліжечка донечки, але Іринка вже не чула, що у неї був щасливий кінець

В цьому досить таки непростому житті, ще й враховуючи наше сьогодення, кожен женеться за чимось своїм, за маленькою, незначною метою, яка представляється йому величезним досягненням.

Ніхто не бачить, що у нього ціла скриня рубінів вже приготовлена, вона лежить осьпоруч, намагаючись роздобути позолочену залізяку. Дорослі мріють знову стати маленькими і повернутися в своє щасливе і таке безтурботне дитинство, малюки – скоріше вирости.

Іринці це здавалося надзвичайною дрібницею. Вона любила просто босоніж бігати по полю, щоб запах жита лоскотав їй маленького носика, щоб теплий вітер дув в лице, щоб тепла земля гріла маленькі босі ноженята. І нехай це була абсолютно наївна свобода, але безтурботність і щастя ніколи не залишали маленької дівчинки. І це було найголовніше в її житті.

Іринка завжди сміялася, голосно і щиро. У неї не було ніяких проблем і думок, які заповнювали голови дорослих людей. Це була її країна дитинства. Країна мрій і фантазій – де можна бути, ким захочеш і жити, як захочеш, де немає рамок і загальноприйнятих норм поведінки. У Іринки, правда, ніколи не було друзів. Вона здавалася іншим дітям якоюсь дуже дивною, не такою як вони, зовсім іншою, наче з іншої планети. Але це було не так, просто її реальність відрізнялася від їхньої повністю.

Дівчинка дивилася на чисте синє небо, і не розуміла, чому не можна, як раніше, просто швидко бігати по полю. Іринка ніяк не могла зрозуміти, в чому ж справа, і чому їй стає так важко просто жити, як жила роки до цього. Мама тепер тихо і непомітно тихенько плакала, щоб ніхто не помітив її вологих очей. Іринка не розуміла, чому мамі так сумно, чому їй самій так важко.

У ві сні дівчинка плела пишний яскравий вінок з численних квітів зі свого поля для свого друга і тихо наспівувала пісеньку, але закінчити своє цікаве заняття вона не встигла. Її розбудили краплі дощу по шибці і гуркіт грому. Мама, сидячи поруч спала, її стомлене обличчя лежало на руках.

Після обіду було вирішено все-таки вийти погуляти, але особливої ​​радості це не принесло. Мама говорила з незнайомою привітною бабусею. Мамин голос звучав якось особливо стомлено і сумно.

На ніч мама читала щось про лицарів і прекрасних принцес. І Іринка собі нишком уявляла, як на її полі з’явився принц, який буде її від усього захищати і від усіх рятувати. Дівчинка згадувала минулий день і думала, що її життя прекрасне, а друзі скоро знову з’являться. І нічого, що мама плаче, і небо плаче. Всі іноді плачуть.

Іринка і не помітила, як перестала стежити за потоком власних думок і міцно заснула. Сьогодні на її полі все було не так, як раніше. Не було свіжої трави і запашних квітів. Тільки сіра земля і сіре небо, а ще якісь сходи. Дівчинка зітхнула і стала підніматися по сходинках в гору все вище і вище. А що ще робити, поля не стало, а світло так і тягнуло вгору.

Східці йшли далеко-далеко в небо. Там було багато світлих хмаринок, великих і маленьких, які неодмінно стануть їй друзями, там було тепло і затишно. Дівчинці там подобалося. А десь внизу, біля ліжка спала стомлена мама, поклавши голову на руки. Її життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Вона залишилася одна.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – genderindetail.

You cannot copy content of this page