fbpx
Життєві історії
В той день кума Галина поралася в мами на городі, рвала бур’ян, як їй зателефонував рідний син, потрібно повертатися додому, бо свекрусі недобре. Галина побігла на подвір’я, помила руки й ноги, взяла дві великі сумки з пранням і поспішила на автобус. А до хати зайти забула, з мамою навіть не попрощалася, хоча та вже не могла сама встати з ліжка

Досить непроста доля склалася в моєї куми Галини, усі, хто знали її добре, шкодували її, але вдіяти нічого не могли. Адже допомогти жінці був не в силах ніхто.

Життя, на жаль, минає і час назад не повернеш, як би не хотів.

Минулого року Галина дуже рвалася до материної хатини в селі, якийсь внутрішній голос підказував, що потрібно провідати її, але приїхати не вийшло.

Не могла вона з ненькою зібрати врожай і викопати картоплю, вдома було дуже багато справ якраз на той час.

Відійшла у засвіти старенька ненька, так недобре якось вийшло, що й не передати.

Моя кума Галина сама знову й знову переживала ту важку звістку, перелистувала подумки, мов якусь книгу життя, кожну хвилину того дня, коли вона бачила свою рідну матінку востаннє. В той день вона якраз сіла на автобус і їхала в місто від неї.

Каялась, чи могла хоча б на одну маленьку мить ще затриматися біля найріднішої людини, чи не зарано поспішила до свого автобуса, щоб повертатися додому, чи не пропустила якогось надважливого слова в останній, як виявилося, розмові. Усякі думки роїлися в її голові.

Мабуть, шукала свою провину, бо лише так могла хоч трохи заспокоїти свою душу, хто б що їй не говорив, як би не заспокоювали, а камінь на душі важкий. Чому вона саме так вчинила?

Це таке недобре почуття стосувалося свекрухи, яку Галина сама доглядала совісно кілька останніх років як рідну матір.

Навіть більше і ретельніше, бо ж у селі коло мами жив в одній хаті ще й рідний брат Галини, а свекруха після того, як свекра не стало, залишилася в квартирі сама.

Чи то самотність таке коїть з людиною, чи щось інше — яка б не була причина, а мати чоловіка Галини, почала стрімко старіти, марніти, майже, нічого вже не пам’ятала, та так, що навіть не могла згадати ні свого рідного сина, ні саму Галину, котра добросовісно навідувалася через день із приготовленими харчами та займалася всіма хатніми справами у квартирі своєї свекрухи, а після старенької там роботи вистачало, бували такі дні, що могла пів дня поратися там.

Морально було нелегко не тільки бачити ці разючі зміни, а й вислуховувати постійно безглузді звинувачення і доскіпування до усяких дрібниць.

Але сама Галина, медик за освітою, добре розуміла, що жінкою керує вже не її розум, а така недуга, і продовжувала мовчки терпляче годувати, прати, прибирати за мамою свого чоловіка.

А до своєї рідної мами в село Галина їздила раз на тиждень: старалася везти з міста щось смачненьке їй і брату, а назад в обох руках — великі сумки різного прання, щоб все гарно відчистити та відіпрати.

Єдиним перепочинком у цій біганині та їзданині була, як не дивно, робота Галини.

В лікарні ніхто навіть і подумати не міг, як ця мила, привітна, завжди усміхнена та доброзичлива жінка, із легким повсякденним макіяжем та милою зачіскою жінка виснажується у постійному метанні між двома старенькими та хворими і чи не однаково близькими їй людьми. Вона ніколи й виду не подавала, як їй важко, насправді.

А потім Галина пішла на пільгову пенсію, адже її мамі в селі ставало не краще, а навпаки, а брат не міг сам впоратися, бо й на роботу ходив і господарство велике тримав.

Того важкого дня Галина вийшла на пів години в город до мами: рвала бур’ян, щось зносила, проріджувала грядки. А потім зателефонував з міста її рідний син: «Мамо, приїжджай додому швидше, адже нашій бабусі, матері батька, щось недобре, без тебе ми тут не справимося, мамо».

Галина швидко вийшла з городу, помила руки та ноги і швиденька стала збиратися додому.

Галина і до сьогоднішнього дня картає себе за те, що тоді послухала свого сина і швиденько поспішила на дзвінок додому, адже все якось само собою обійшлося тоді.

Свекруха ще прожила прожила після того, як не стало її рідної мами ще пів року, але забрала назавжди, хотіла вона того чи ні, останні найдорожчі хвилини спілкування Галини з її матусею, адже коли вона поспішала до свекрухи, то навіть не встигла забігти в хату до рідної мами, щоб поговорити з нею, або попрощатися, сказати “до побачення”!

І коли Галина з важкими сумками сіла в автобус, через 5 хвилин зателефонував їй брат.

Мами не стало.

Галина й досі картає себе, що чужу людину гляділа, як рідну, а свою маму в останню хвилину так і не побачила. Але що вона зробила не так? Як потрібно було вчинити в той день?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page