Свого часу моя сусідка Ганна вийшла заміж та поїхала жити до чоловіка у місто.
Зараз вона й досі живе в місті, в квартирі його.
А мама з татом так і залишилися жити в селі, біля них була земельна ділянка зі старою хатиною.
Згодом рідний брат Ганни її купив, з часом побудував там великий будинок, батьки йому допомогли. звісно, чим могли.
У Ганни немає свекрухи, батьків чоловіка не стало давно, та й з родини поблизу них ніхто не живе, тому ні допомогти, ні виручити їх немає кому, бувають і такі часи.
А згодом Ганна мала народжувати донечку, і попросила маму, щоб та приїхала після того їй допомогти, хоча б на місяць, адже розуміла, що їй одній буде важко впоратися з усім.
Чоловік Ганни їздить працювати у відрядження, тому їй непросто буде сидіти одній з немовлям.
Це ж і на вулицю потрібно вийти за продуктами, і в поліклініку перший час.
І вже ж пізня осінь, наближалася зима, батьки в селі картоплю викопали, багато там вже роботи не було.
Мама пообіцяла приїхати, але потім сама зателефонувала своїй доньці і сказала, що приїхати до доньки не може приїхати, адже її син Дмитро збирається одружуватися, усі до весілля готуються.
Два місяця вона готувалася до весілля, так і не приїхала допомогти доньці.
Зате щодня дзвонила і розповідала, яка хороша у неї невістка, Дмитрові з дружиною дуже пощастило, жодного разу так і не запитала про свою власну онучку.
А потім і в Дмитра народилася донька.
– Ми тобі, Ганно й не казали – сьогодні твій брат став татом, тепер і в нас з’явилася онучка, – перше, що сказала мама Ганні, коли подзвонила до неї.
Відтоді й почалося: як не подзвонить, то лише про маленьку Оленку розповідає, яка вона мила, як всі її люблять, а про доньку самої Ганни – ні слова.
А потім Ганна вже мала народжувати сина, знову попросила маму, щоб та приїхала на допомогу, та мама, навіть не думаючи, сказала відразу, що приїхати не може, адже вона щодня з Оленкою сидить.
Минув час і Ганна з чоловіком і двома вже дітьми вирішила поїхати сама до батьків, щоб ті хоч і її дітей побачили.
Їх зустріли радісно, але потім всі переключилися на сім’ю її брата, а Оленка з бабусиних рук так і не злізала.
До дітей Ганни батьки зовсім не тягнулися.
Ганна повернулася додому, чоловік часто їде у відрядження, робота в нього така.
А Ганні, як потрібно кудись вийти, вона залишає діток на стареньку сусідку:
– Звичайно, доню, я посиджу з дітками, мені не важко, я на пенсії вже. Шкода мені тебе, що ти сирота. Була б в тебе рідна мама, вона не залишила б вас.
Ганні ці слова так запали в душу: у неї ж є мама, вона не сирота, але, виходить, що так.
Чому мама любить лише сина і його сім’ю?
Тому що вони близько живуть біля неї?
Фото ілюстративне.